Заборона Московської церкви: хто за і хто проти? Списки депутатів публікуються уперше

Арифметика для спікера: чи готовий парламент покласти кінець російському православ’ю в Україні

Перша серія епопеї під назвою «Заборона УПЦ МП Верховною Радою» може бути продемонстрована вже на одному з найближчих пленарних тижнів. Принаймні, вже оголошено про зібрані 226+ підписів охочих голосувати за вирішення цього питання. А це вибиває з рук аргументи керівництва парламенту та монобільшості про брак голосів, які лунали весь цей час. Показово, що поява підписів під зверненням до голови Верховної Ради фактично була відповіддю на несподівану навіть для «слуг» заяву спікера Руслана Стефанчука про те, що в парламенті нема необхідної підтримки заборони московської церкви. Втім, Стефанчук тоді залишив місце для відступу, зробивши ремарку, що всередині фракцій, зокрема, в «Слузі народу», ведеться робота у цьому напрямку.

І ця робота врешті дала результат.

У розпорядження «Главкома» потрапив список депутатів, які погодилися підтримати заборону Московської церкви.

Станом на 5 жовтня ми дійсно нарахували 225 таких нардепів. Зазначимо, що деякі прізвища фігурують у списку по два рази, але «Главком» їх рахував лише один раз. Цікаво, що серед підписантів звернення до Стефанчука є… і сам Стефанчук та його «права рука» перший віцеспікер Олександр Корнієнко. Фракції «Голос» та «Європейська солідарність» підписали звернення у повному складі, а от «слугам народу» не вдалося навіть дотягнути до 150 голосів. Групи «За майбутнє» та «Довіра» розділилися навпіл, як і «Батьківщина» – так, її лідер Юлія Тимошенко поки утрималася від демонстрації своєї позиції з приводу чутливих церковних справ.    

«Слуга народу»

1. Дунда О.
2. Підласа Р.
3. Наталуха Д.
4. Бардіна М.
5. Циба Т.
6. Дануца О.
7. Колісник А.
8. Іонушас С.
9. Куницький О.
10. Герман Д.
11. Нагаєвський А.
12. Заблоцький М.
13. Хоменко О.
14. Мулик Р.
15. Герасименко І.
16. Козир С.
17. Крячко М.
18. Пашковський М.
19. Грищук Р.
20. Тістик Р.
21. Клочко А.
22. Жупанин А.
23. Мезенцева М.
24. Пушкаренко А.
25. Шуляк О.
26. Маріковський О.
27. Галайчук В.
28. Санченко О.
29. Войцехівський В.
30. Ковальов А.
31. Калаур І.
32. Кравчук Є.
33. Потураєв М.
34. Кінзбурзька В.
35. Лічман Г.
36. Яременко Б.
37. Нагорняк С.
38. Тарасенко Т.
39. Костюх А.
40. Гурін Д.
41. Салійчук О.
42. Бабак С.
43. Чорний Д.
44. Третьякова Г.
45. Качура О.
46. Михайлюк Г.
47. Шипайло О.
48. Чернєв Є.
49. Стріхарський А.
50. Безугла М.
51. Мережко О.
52. Коваль О.
53. Рубльов В.
54. Грищенко Т.
55. Аліксійчук О.
56. Прощук Е.
57. Короленко-Усова В.
58. Нальотов Д.
59. Зуб В.
60. Микиша Д.
61. Лаба М.
62. Любота Д.
63. Кузнєцов О.
64. Заславський Ю.
65. Безгін В.
66. Костюк Д.
67. Струневич В.
68. Стернійчук В.
69. Богданець А.
70. Кривошеєв І.
71. Богуцька Є.
72. Вірастюк В.
73. Овчинникова Ю.
74. Боблях А.
75. Мокан В.
76. Захарченко В.
77. Васюк О.
78. Гузенко М.
79. Фріс І.
80. Матусевич О.
81. Загоруйко А.
82. Василів І.
83. Мандзій С.
84. Бондаренко О.
85. Літвінов О.
86. Арсенюк О.
87. Подгорна В.
88. Гевко В.
89. Веніславський Ф.
90. Горенюк О.
91. Янченко Т.
92. Петруняк Є.
93. Булах Л.
94. Нікітіна М.
95. Божик В.
96. Василевська-Смаглюк О.
97. Мазурашу Г.
98. Завітневич О.
99. Сова О.
100. Павліш П.
101. Камельчук Ю.
102. Бондар Г.
103. Юнаков І.
104. Пуртова А.
105. Швець С.
106. Кицак Б.
107. Бакумов О.
108. Гривко С.
109. Жмеренецький О.
110. Дирдін М.
111. Шинкаренко І.
112. Красов О.
113. Скрипка Т.
114. Устенко О.
115. Тимофійчук В.
116. Остапенко А.
117. Юраш С.
118. Борзова І.
119. Стефанчук М.
120. Кісєль Ю.
121. Мурдій І.
122. Здебський Ю.
123. Березін М.
124. Марусяк О.
125. Марчук І.
126. Кузьміних С.
127. Кабанов О.
128. Крейденко В.
129. Ватрас В.
130. Горбенко Р.
131. Криворучкіна О.
132. Федієнко О.
133. Задорожний А.
134. Вагнєр В.
135. Іванов В.

«Європейська солідарність»

1. Гончаренко О.
2. Южаніна Н.
3. Сюмар В.
4. Федина С.
5. Синютка О.
6. Чийгоз А.
7. Джемілев М.
8. Лопушанський А.
9. Князевич Р.
10. Зінкевич Я.
11. Геращенко І.
12. Іонова М.
13. Павленко Р.
14. Порошенко П.
15. Климпуш-Цинцадзе І.
16. Герасимов А.
17. Бондар М.
18. В’ятрович В.
19. Княжицький М.
20. Никорак І.
21. Саврасов М.
22. Кубів С.
23. Фріз І.
24. Ар’єв В.
25. Парубій А.
26. Величкович М.
27. Алєксєєв С.

«Голос»

1. Клименко Ю.
2. Васильченко Г.
3. Костенко Р.
4. Бобровська С.
5. Лозинський Р.
6. Железняк Я.
7. Хлапук М.
8. Юрчишин Я.
9. Осадчук А.
10. Стефанишина О.
11. Устинова О.
12. Руцишин Я.
13. Василенко Л.
14. Піпа Н.
15. Рудик К.
16. Рахманін С.
17. Совсун І.
18. Цабаль В.
19. Шараськин А.
20. Макаров О.

«Батьківщина»

1. Наливайченко В.
2. Волинець М.
3. Кириленко І.
4. Євтушок С.
5. Івченко В.
6. Кабаченко В.
7. Мейдич О.
8. Крулько І.
9. Кучеренко О.
10. Цимбалюк М.
11. Соболєв С.
12. Шкрум А.

«За майбутнє»

1. Гузь І.
2. Батенко Т.
3. Дубневич Я.
4. Констанкевич І.
5. Балога В.
6. Герега О.
7. Рудик С.
8. Юрчишин П.
9. Палиця І.
10. Чайківський І.

«Довіра»

1. Білозір Л.
2. Кучер М.
3. Бакунець П.
4. Люшняк М.
5. Кіт А.
6. Приходько Б.
7. Кулініч О.
8. Поляк В.
9. Мінько С.
10. Іванчук А. (помер)
11. Лунченко В.

Позафракційні

1. Бондар В.
2. Буймістер Л.
3. Лерос Г.
4. Кондратюк О.
5. Соха Р.
6. Савчук О.
7. Тищенко М.
8. Торохтій Б.
9. Стефанчук Р.
10. Корнієнко О.

Один з ініціаторів збору підписів з боку «слуг народу» Олександр Аліксійчук стверджує, що насправді кількість підписантів звернення до Стефанчука – 240. Багато хто з нардепів встиг долучитися до цього «флеш-мобу» в останній момент, а ще 19 висловили бажання поставити свій підпис вже після того, як звернення було зареєстровано в Апараті Верховної Ради. Тобто загальна кількість парламентарів, які готові підтримати один з законопроектів щодо заборони РПЦ та її афілійованих представництв в Україні, – 259.

Привіт від СБУ

Аби нардепи визначалися швидше, у цей чутливий процес днями втрутилася навіть Служба безпеки. Як повідомвляв «Главком», спецслужба звернулася до Верховної Ради з пропозицією розширити список підстав для заборони через суд релігійних організацій. Голова Служби Василь Малюк пропонує або окремим законом, або під час доопрацювання вже зареєстрованих законопроєктів доповнити перелік таких підстав. Якщо нині «смертним гріхом» для священнослужителів Кримінальний кодекс визначає колабораційну діяльність, то, за пропозицію СБУ, релігійні організації можна буде забороняти, якщо їхні високопоставлені представники будуть помічені в розв’язуванні, веденні та пропаганді війни, підготовці терактів, геноциді та інших злочинах воєнного часу.

СБУ стверджує, що діяльність Російської православної церкви на території України спрямована на підтримку збройної агресії Росії, реалізацію геноцидної політики РФ та депортацію українців. З початку повномасштабного вторгнення здійснюється досудове розслідування 65 кримінальних проваджень щодо 65 священнослужителів УПЦ МП, у тому числі стосовно 15 архієреїв, частина з яких є юридичними керівниками релігійних організацій – управлінь, монастирів, центрів тощо. Тобто причин для застосування нових запропонованих норм для заборони філіалу Російської церкви в Україні накопичилося вдосталь.

Слово тепер  тільки за Верховною Радою, яка вже зробила крок в цьому напрямку. Відповідний законопроєкт № 10126 «Про внесення зміни до статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зареєстрований головою комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микитою Потураєвим.

«У СБУшників вже увірвався терпець, – каже Потураєв в коментарі «Главкому». – Тепер я хочу подивитися на тих депутатів, що не захочуть голосувати за заборону повʼязаних з вбивцями і окупантами релігійних організацій. Це вже будуть не жарти, а прямий саботаж контррозвідувальної діяльності. Як тепер хтось у Верховній Раді наважиться блокувати боротьбу спецслужби з реальними ворогами і зрадниками? Ці пропозиції конкретної практики СБУ напрацьовано, і побудовано на їхньому досвіді. Коли з’явився цей законопроєкт, то дехто вже «забігав і спітнів», бо він для них дійсно небезпечний».

Загубився під сукном

Наразі дуже вірогідним є варіант, що законопроєкт «імені Малюка» не буде просуватися окремо, а зміни, запропоновані спецслужбами, будуть внесені поправками до другого читання в урядовий законопроєкт №8371 «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій». Звісно, якщо останній, нарешті, буде прийнятий за основу. Цей багатостраждальний документ розроблявся на вимогу президента, який ще в грудні минулого року (!) запровадив у дію рішення Радбезу щодо заборони діяльності в Україні релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу в Росії. Причому конкретно про УПЦ МП мова не йде, але зрозуміло, хто з української церковної палітри, скоріш за все, підпадає під критерій підпорядкованості Москві.

Кабмін не став чекати двох місяців, протягом яких мав внести до парламенту законопроєкт, який би унеможливив діяльність таких організацій. Проєкт був зареєстрований вже в січні, він отримав позитивний висновок профільного парламентського комітету в лютому та здобув підтримку Всеукраїнської Ради Церков. «Наш комітет інформаційної політики вже багато місяців тому підготував усі законопроєкти щодо УПЦ МП до розгляду і щоразу вони не потрапляли в порядок денний, – зауважує заступниця голови фракції «Слуга народу» Євгенія Кравчук. – Сподіваємось, що після збору 226 підписів на найближчому засіданні Ради їх розглянуть. Зрозуміло, що найбільше шансів на підтримку має законопроект, який підготувала Державна служба з питань етнополітики та свободи совісті, що був зареєстрований Кабміном».

Причому затяті апологети ліквідації УПЦ МП не у захваті від урядового варіанту: вони критикують його за надмірну м’якість та складність в реалізації. Відсилок до Кримінального кодексу в ньому нема, проте є пропозиція віддати право забороняти релігійні організації, афілійовані з державою-агресором, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, тобто самій Держслужбі з етнополітики та свободи совісті. Цей орган має провести експертизу щодо підлеглості організації у канонічних та організаційних питаннях центру впливу в державі-агресорі. Така експертиза з позитивним висновком Держслужбою вже була проведена. У разі вступу в дію закону релігійній організації дадуть відповідний час для усунення порушень, а якщо вона цього не зробить, Держслужба з етнополітики має право звернутися до суду з адміністративним позовом. І вже Феміда вирішуватиме долю Московської церкви в Україні.

У цьому механізмі є певні нюанси. Наприклад, УПЦ МП не існує як юридичної особи, існують лише тисячі окремих парафій та єпархій, тож незрозуміло, до кого саме застосовувати рішення суду. До того ж, вступ в дію судового вердикту можна затягнути на невизначений термін через апеляції. У принципі, така історія вже відома: при Порошенко Московську церкву, яка багато років працює в Україні під брендом «УПЦ», парламентарі зобов’язали змінити назву. Як відомо, віз і нині там – у судах…

Але депутати тішать себе тим, що принаймні буде запущений процес. Є в парламенті і більш радикальні пропозиції – наприклад, законопроєкт № 8221, який просуває нардеп від «Європейської солідарності» Микола Княжицький. Згідно з ним, заборона релігійної організації, яка завдає шкоду національній безпеці, має відбутися куди швидше – просто законом, а не через тяганину у судах.

Під завалами бюджету

Втім, поки інших варіантів, окрім винесення до залу урядового законопроєкту, не обговорюється. З цим змирилися навіть автори альтернативних проєктів, які готові голосувати за кабмінівський №8371 при всіх його недоліках. І після того, як вже зібрано 226 підписів, спікер мав би, нарешті, поставити це питання і не в хвіст порядку денного, як раніше.

Досі цього не було зроблено з кількох причин. По-перше, керівництво монобільшості в особах Давида Арахамії та Андрія Мотовиловця побоювалося розколу в і так неодностайній фракції «слуг народу», серед депутатів якої вистачає прихильників УПЦ МП. Окрім прямо пов’язаних з нею відкритих лобістів на кшталт Артема Культенка та Павла Халімона, у монобільшості є латентні симпатики цієї церкви з «групи Разумкова» та «групи Павлюка», поодинокі депутати, у яких до Московського патріархату є особисті сентименти, та ті, хто піддався «гіпнозу» лобістів МП, в першу чергу, того ж Культенка.

Негласний головний лобіст УПЦ МП в монобільшості Артем Культенко (ліворуч) зміг знайти спільну мову з головою фракції «Слуга народу» Давидом Арахамією

Другу причину «недоторканості» УПЦ МП варто шукати в особливих відносинах Давида Арахамії з групами «Відновлення України» та «Платформа за життя та мир». Ці уламки колишньої ОПЗЖ дуже конструктивно взаємодіють з керівництвом «Слуги народу» та часто підтримують монобільшість, коли вона не може розраховувати на голоси фракцій з «демократичного» сектору. Хоча колишні ОПЗЖшники засудили путінську агресію і розірвали (принаймні формально) зв’язки з одіозним путінським кумом Віктором Медведчуком, який будує «іншу Україну», сидячи в Москві, питання російської церкви для них досі лишається чутливим.

«Дружна команда» ОПЗЖ розбіглася хто куди, але її залишки в парламенті все ще дуже корисні для влади

Розпал бюджетного процесу, коли депутати загрузли в тисячах правок до державного кошторису на наступний рік, з одного боку, ускладнює розгляд церковних питань, з іншого – спрощує. Арахамія та Мотовиловець вже традиційно побоюються, що якщо питання УПЦ МП навіть в першому читанні пройде в залі, лобісти Московської церкви в парламенті в знак протесту почнуть саботувати інші голосування. Окрім бюджету та дуже дискусійного питання військового ПДФО, попереду – закон про РЕР (політично значущих осіб), який спричиняє шалений спротив депутатів, але є ключовим маяком для надання Україні критично важливої фінансової допомоги.

«Звісно, будуть перестороги, бо бюджет – це надважливе, без чого на макрофінансову допомогу не можна розраховувати, – каже голова комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв. – І треба чітко розуміти, що, якщо ми ставимо закон про релігійні організації, який дійсно створює певну напругу в залі, то важко спрогнозувати, як поводитимуться люди, які чомусь так стурбовані щодо однієї з церков, при інших голосуваннях. У такому випадку ти маєш бути повністю впевнений, що інші закони, які прямо забезпечують здатність країни захищатися і далі воювати, вони все-таки проголосують без якихось проблем. Або ти маєш бути на 100% впевнений, що за закони, які потрібні для оборони, або вступу у ЄС, ти матимеш голоси опозиції, а цього теж немає – це демонструють останні голосування у Раді.  Але я сподіваюся, що все-таки питання релігійних організацій буде винесене, хоча ситуація непроста. І я значно оптимістичніше налаштований, ніж це було місяць тому, через те, що є «живі» підписи».

Один з активних прихильників ліквідації Московського патріархату «слуга» Олег Дунда вважає, що перестороги щодо зриву інших голосувань через заборону УПЦ МП є надуманими. 

«Думка, що нібито задля успішності інших голосувань взагалі не треба висувати такі законопроєкти – хибна, – впевнений він. – Я б навіть сказав, що це – маніпуляція, причому не дуже креативна. Якщо звернути увагу, то більшість законопроєктів голосується більш, ніж 250 голосами, навіть близько до 300. І мені хотілося б подивитися на тих депутатів, які на зло не будуть голосувати за доцільні законопроєкти через те, що проголосована заборона УПЦ МП».

Дунда впевнений: якщо справа дійде до голосування за урядовий законопроєкт, воно буде успішним. «Окрім того, що вже зараз є понад 240 підписів, певна кількість депутатів, які їх не поставили, так само проголосують «за». Тобто точно буде понад 250. Якщо ж ставити цей проєкт в порядок денний одним з передостанніх, щоб взагалі до нього черга не дійшла, то так можна розглядати його рік, якщо не довше», – каже депутат.

Оптимізму борцям з улюбленою путінською церквою додає… те саме прийняття бюджету. У цей період у Верховній Раді – максимальна депутатська мобілізація. Тож можна розраховувати, що як мінімум підписанти звернення до Стефанчука в момент розгляду бажаного законопроєкту будуть присутні в парламенті.

Заженуть батюшок у підпілля?

Збір підписів під зверненням до спікера ще 24 серпня ініціювала депутатка від «Голосу» Юлія Клименко. Їй вдалося підключити до процесу представників всіх парламентських фракцій та груп, окрім колишньої ОПЗЖ.

Юлія Клименко з «Голосу» відправила на ім’я спікера дві з гаком сотні депутатських підписів для винесення в зал законопроєкту про заборону Московської церкви. Праворуч – «слуга народу» Олександр Аліксійчук

«Насправді, цей збір підписів не є парламентською процедурою, – визнає Клименко. – Цей інструмент юридично не вартий нічого, але важливий політично. Ми побачили, що є як мінімум 240 депутатів, які звертаються до спікера з проханням включити в порядок денний всі законопроєкти, що стосуються заборони російської церкви. З них «слуг народу» – десь 150. І давно вже майже всі фракції на погоджувальній раді просили розглянути цей законопроєкт хоча б у першому читанні, щоб розпочати цей процес і нормалізувати його, аби не доходило до ситуацій, коли люди на місцях вирішують усе самі у не зовсім мирні способи».

Клименко звертає увагу: позиція керівництва парламенту та монобільшості є дивною на тлі того, що як мінімум половина «слуг народу» готова голосувати за урядовий проєкт, а його прийняття вимагав сам президент. «Та й якщо дві третини українців кажуть, що це питання на часі, його треба почати розглядати, – вважає депутатка. – Та ж доля політично значущих осіб буде стосуватися двох тисяч людей, а російської церкви – 40 мільйонів. Це зовсім різні розміри проблем. Якщо керівники парламенту хочуть політично погратися – це їхнє право, але за політичними іграми наступає політична відповідальність».

Очевидно, що на погоджувальній раді наступного тижня від ініціаторів збору підписів пролунає вимога поставити законопроєкт щодо заборони російської церкви з центром в державі-агресорі в порядок денний. І з огляду на те, що цю ідею підтримують більше половини «слуг народу», чергове ігнорування цього бажання з боку керівництва монобільшості можна буде трактувати як узурпацію влади у фракції. 

Політолог Володимир Фесенко нагадує, що нічого задля заборони УПЦ МП не зробив досі не тільки цей парламент, а й попередній. «І серед депутатів, і в різних державних установах, зокрема, і в СБУ, і в Міноборони, були і є люди, по’вязані з Московським патріархатом, – зазначає політолог. – Так було і за часів президентства Порошенка, і зараз – і це не пов’язано з партійною приналежністю. Думаю, це і є головним чинником, чому МП досі не чіпали, плюс є традиційні побоювання, що кроки в цьому напрямку дестабілізують внутрішньополітичну ситуацію. Але вже в поточному році, на тлі того, як розпочалися розслідування СБУ стосовно окремих представників УПЦ МП, стало очевидно, що чогось критичного не відбувається, тому поступово цей пресинг посилювався».

У той же час відомі «слуги», які ходять з клеймом лобістів Московської церкви, є не дуже публічними – вони просто відмовляються говорити відкрито. Зрозуміти їх можна: вони ідуть не тільки врозріз із настроями суспільства, а й проти волі президента та СБУ, які все-таки наполягають на тому, що УПЦ МП – ворожа організація. Тому прихильникам російського православ’я у парламенті залишається пошепки переконувати колег у начебто досі великому впливі «найбільшої церкви» та її пастви. А також посилатися на Венеційську комісію, яка «буде не в захваті від спроб держави перетворювати індивідуальну відповідальність окремих колаборантів з Московського патріархату на колективний гріх».  

А тим часом представники УПЦ МП вже зараз вибудовують активну стратегію захисту на міжнародних майданчиках – в ООН і ОБСЄ. Тут від них можна почути скарги на репресії, розпалення міжконфесійної ворожнечі і тому подібні бідкання. Не кажучи вже те, що церква держави-агресорки багато років будує юридичні окопи всередині країни. Тож тільки натисканням кнопок депутатами, навіть якщо до нього дійде, Московська церква з України точно не вивітриться. І до цього треба готуватися владі.

Павло Вуєць, «Главком»