Кожен з нас, під час війни, знаходить віддушину у комусь або у чомусь. У завідувачки Ніжинської бібліотеки-філіалу №2 Ніни Іванівни Івасенко та її близьких це – їжачок Кузька, якого вони вже вважають членом родини.
Вперше тваринка з’явилася на подвір’ї приватного обійстя, що у Талалаївці Ніжинського району, три роки тому.
“Сиджу у коридорі, займаюся хатніми справами, аж раптом чую дивний звук – щось хрустить. Вийшла подивитися на ганок, а там їжак їсть котячий корм. Трапилася кісточка – з’їв і її. Підішла поближче – тваринка злякалася і втекла. Але вже наступного вечора незваний гість з’явився на подвір’ї знову. Я спробувала його розгорнути, щоб показати внукам. А він – раз, і вкусив мене за палець. А потім – вдруге. Так і назвали Кузькою від слова “кусючий”, – зазначає Ніна Іванівна.
Згодом їжак осмілів і почав поводитися, як хазяїн. На кішок фиркає, відганяє, їсть їхній корм, перевертає тарілки. Почав заходити на кухню, коли увечері Ніна Іванівна готує.
Зараз вже дозволяє себе погладити. Тільки фиркає, коли хтось торкається його вологого носика. А днями Ніна Іванівна побачила “сивину” на його голках.
“Мабуть, за щось переживає”, – посміхається жінка.
Не за горами – холоднеча. Взимку Кузька ховається. А навесні з’являється знову.
“Ми за ним скучатимемо. А ще він відбирає негативну енергію. Це такий собі релакс, коли після важкого трудового дня торкаєшся його голочок. Щось на кшталт лікувальної терапії. А внукам – Матвію, Макару і Соні – саме його існування в радість”, – зауважує Ніна Іванівна.
Тож добре, що у кожного з нас є свій Кузька!
Автор: журналіст Nizhyn Post Вероніка Грицова
Фото надано Н. Івасенко