Коли влітку ми спілкувалися з відомою ніжинською художницею і народною майстринею Світланою Старостенко з приводу розписаних “петриківкою” стін в медзакладах міста, згадали й про те, що пані Світлана веде гурток “Етносвіт” у Ніжинській станції юних техників. Нещодавно журналіст Nizhyn Post залюбки прийняла запрошення і відвідала СЮТ.

“Вау!” – вигукує кожний, хто вперше відчиняє двері кабінету, де проводить заняття Світлана Василівна. Це одночасно кімната-музей і творча майстерня. Журналісту знадобилося трохи часу, щоб роздивитися все, що тут є.

“Музей-світлицю я хотіла створити ще тоді, коли наш заклад розташовувався на вул. Братів Зосимів. Розпочалося з того, що кума моєї мами принесла вишиванку, в якій її бабуся, а йдеться про 19 століття, виходила заміж. Цю вишиванку я вдягала, коли брала участь в ярмарках майстрів народного декоративно-прикладного мистецтва у Ніжині. Бо на такі заходи завжди хочеться вийти в автентичному одязі.

Так і виникла ідея облаштувати світлицю. Щоб діти змогли не тільки уявити, а й побачити на власні очі, помацати старовинний предмет побуту. Адже це – частинка історії, яку хтось колись створив. Залюбки відповідаю, коли дитина питає, що це: чи то прядка, чи то частина ткацького верстату, чи то швейна машинка, чи то дитяча колиска.

Це не тільки пізнавально, а ще дуже зручно. Приміром, тема нашого заняття – “Орнамент”. Показую вихованцям його “вживу” – на вишивках, предметах побуту. Стараюся таким чином виховувати в дітях любов до культури українського народу. Щоб вони вчилися збагачувати нашу спадщину”, – пояснює пані Світлана.

Майстриня демонструє журналісту музейні експонати: дерев’яні пристрої на верстальний і ткацький верстати, глечики, миски, рушники, хустки, плетену сумку, скриню, пляшки, яким приблизно років 150.

Весь цей скарб пані Світлана збирала не один рік. І бажання рухатися далі у даному напрямку не тільки не згасає, а, навпаки, лише зростає.

В Ніжинському СЮТ Світлана Старостенко працює з 2008 року. Спочатку проводила заняття двох різних напрямків гурткової роботи: “Лозоплетіння” і “Декоративний розпис”. Три роки тому Світлана Василівна об’єднала ці напрямки. Спочатку гурток називався “Народні ремесла”, а потім якось сама собою виплила інша гарна назва – “Етносвіт”. Кожне заняття, що проводить пані Світлана – це окрема пізнавальна, цікава історія.

“Навчаю дітей народним ремеслам. Рухаємося від простого до складного. Візьмемо, наприклад, лозоплетіння. Спочатку надаю вихованцям елементарні знання: що таке верба, де росте, чим корисна для людства, зокрема, для українців. До слова, це сакральна культура нашого народу. Далі розповідаю, як вербу заготовляти, варити, ошкурювати тощо. І тільки потім розпочинається практичний етап – виготовляємо з вихованцями сувеніри. Ці ж технології та навички вони можуть використати потім і при виготовленні виробів більшого розміру”, – зазначає Світлана Василівна.

Спочатку викладачка навчала дітей за авторською програмою. Згодом Міністерство освіти розробило і запропонувало свою. Але інколи пані Світлана дозволяє собі привносити у навчання власні “родзинки”. Щоб ще більше зацікавити діток.

Разом з вихованцями вивчають всі розписи, які є на території України: петриківський, яворівський, самчиківський, косівський, опішнянський. Розписують будь-які поверхні – від дерев’яних до текстилю, скла, кераміки, штукатурки.

“Нинішнє молоде покоління акцентує увагу на нових закордонних культурах, тому у роботі я намагаюся поєднувати наше, українське, з іноземним. Приміром, коли розписуємо футболки, то до малюнка з героєм мультфільму або гри додаю етнічний мотив”, – пояснює Світлана Василівна.

З цього року викладачка планує зайнятися ще й ліпленням з глини. Пані Світлани мріє створити на базі СЮТ етнічний простір для містян. Щоб люди різних вікових категорій могли тут зайнятися творчістю, відволіктися від важкої буденності, яку спричинила повномасштабна війна.

У гуртку “Етносвіт” діти також валяють із сухої вовни, виготовляють обереги.


“Пробую займатися лялькарством. Як і завжди, починаю з витоків: від ляльки-мотанки до більш сучасної іграшки. Інтерпретую”, – пані Світлана показує ведмедика Тедді, а також ляльку у народному вбранні, яких пошили і зв’язали вихованки.

Викладачка застосовує і таку практику, як тематичні заняття по сезонах. Наприклад, раніше восени гуртківці готували поробки на Покровський ярмарок, свято ніжинського огірка. Деякі вироби досі залишаються в імпровізованому музеї пані Світлани.

Перед Новим роком діти розписують пластикові кульки, бо скляні швидко лопаються, виготовляють ялинки. Фантазія та креативність тут вітаються.

Цьогоріч з колосків, які взяли у фермерів, ближче до Різдва зроблять дідух. Це сноп, який символізує урожай, багатство, добробут.

До 8 Березня гуртківці зазвичай розписують для матусь кухонні дощечки, виготовляють поробки з фетру, малюють.

Навесні вихованці “Етносвіту” звертаються й до великодньої тематики. Народна майстриня Світлана Старостенко була однією з організаторок Великоднього дерева єднання у Ніжині. Одне з декоративних яєць писанкової алеї розмалювали викладачка зі своїми вихованками Альбіною Лазар та Марією Драгальчук.

Минулоріч пані Світлана проводила майстер-класи з писанкарства для містян і школярів. Вона залюбки відгукується на запрошення.

Народна майстриня показала журналісту розписане дерев’яне яйце, стилізоване під гусяче, з власної “колекції”. Це справжній витвір мистецтва!

А після цього були ще “шедеври: великий птах і метелик з лози, основою його тіла стало… веретено, а ще – неймовірної краси розписані санчата. І цей список можна продовжувати і продовжувати, бо тут безліч цікавих і неповторних речей та експонатів.

“А ще я хочу зробити таку картину: до сухого валяння додам хустку”, – ділиться планами пані Світлана. У неї, як і в будь-якої творчої людини, ціла купа задумок. Поступово народна майстриня втілить їх у життя, бо такий вже характер: якщо вже щось вирішила – то зробить обов’язково!

Аби не віднімати у гуртківців дорогоцінний час, прямуємо до виходу. У коридорі на очі трапляється фотозона з ракетою, розписаною “петриківкою”. Тут також відчувається “почерк” талановитої майстрині Світлани Старостенко.

Далі звертаємо увагу на намальоване на всю стіну сонце при вході у заклад. “Це проєкт нашого керівника, виконання – моє, – пояснює пані Світлана, зловивши погляд журналіста. – Сонце символізує наш заклад з гуртками різної направленості”.

Тим часом, до СЮТ йдуть та йдуть дітки. Хто по одному, хто з батьками. Поспішають на гуртки. Зокрема, в “Етносвіті” зараз займаються школярі першого-сьомого класу. Найменшому вихованцю Свтілани Старостенко було п’ять років, найстаршій учениці – 22.

Тут все залежить від бажання самих дітей. А ще – від батьків, які є найпершими помічниками викладачки. Вони завжди готові підтримати Світлану Василівну в реалізації цікавих ідей.

Пані Світлана пишається кожним вихованцем. Нещодавно у Ніжині відбулася виставка творчих робіт вихованки гуртків “Етносвіт” і “Технічний дизайн” Олександри Москаленко. Викладачки С. Старостенко та О. Пасечніченко прийшли її привітати. Світлана Василівна показала журналісту малюнок Олександри, який залишила собі на згадку. Яскраві кольори додають позитивного настрою.

Вдома у Старостенків також панує творча атмосфера, адже чоловік і донька пані Світлани – теж талановиті, обдаровані люди. Яке це щастя, коли тебе розуміють з пів слова!

Автор: журналіст Nizhyn Post Валентина Савчук
Фото автора і зі сторінки Світлани Старостенко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *