Народний музей українського старовинного костюму та побуту відкрито при Ніжинській хореографічній школі у 2001 році. Тут представлено 750 експонатів, 600 яких внесено до державного культурного фонду і все завдяки зусиллям працівників закладу, а також батьків учнів. 2009 року йому було присвоєно звання «народний», а у 2018 – він отримав диплом на обласному конкурсі «Чернігівщина туристична: вибір року 2018» в номінації «Музейний заклад». Що ж там такого є цікавого та незвичного, дізнавався Nizhyn Post, відвідавши його.
Українські рушники – такі звичні і водночас такі особливі
Особливу увагу привертають українські рушники: вишиті у різних техніках, ткані, з найрізноманітнішими орнаментами та кольорами – усе це ручна робота. Завідувач музею, заслужений працівник культури України Леонід Костянтинович Шаган, стверджує, що саме тут зібрана найбільша колекція українських рушників у Чернігівській області.
«Цей шов зветься «Колосок», його використовують для написів, а іще контурів, розказує пан Леонід, – «Він не був популярним чи поширеним, проте на Ніжинщині у вишивці застосовувався».
«А ось, дивіться: Кролевецькі рушники, ткані – показує він, «Для них характерні білий та червоний кольори та рясні узори».
Такий предмет інтер’єру слугував не просто окрасою, а виконував практичну функцію: ними застиляли столи, лавки, віз. Так звані «возові рушники» – переважно ткані – були раніше в активному вжитку. У музеї представлені старовинні екземпляри XVII – початку XVIII століття.
Куточок Тараса Шевченка
У музеї є куточок Тараса Шевченка. З найбільш цінних експонатів тут – «Захалявна книжка» поета.У маленькій старій книжечці його рукою написані вірші з виправленнями та помарками. Є і один із найстаріших видань «Кобзаря». А іще – копії його картин, адже Шевченко був художником, і треба сказати, досить хорошим, хоча і увійшов у історію як поет. Його увіковічнено у портретах – вишитих чи намальованих. «Це все робота батьків наших учнів», – зазначає директор музею.
Старовинний український одяг
Дуже багато старовинного українського одягу, особливо жіночого. Цікавим є те, що тут можна побачити суто ніжинське вбрання. «Це більш заможної пані», – показує наш гід, «а це – дівчини більш скромних статків. Ось такий вінок носили лише у Ніжині. А нареченій, коли вона ходила гостей на весілля кликати, прив’язували до нього кольорові стрічки.
Увесь цей одяг створений вручну, і можна лише уявити, скільки зусиль і часу було витрачено на його виготовлення! У музеї в якості експонатів знаходяться прядки, і іще багато інструментів, за допомогою яких коноплі перетворювали на нитки, а їх на полотно, з якого потім шили сорочки. То був довгий процес, але ж воно того було варте. «Тканина, зроблена таким способом, була приємною до тіла та комфортною – не те що сучасні матеріали», – зазначає Леонід Шаган.
На Ніжинщині у сорочках часто комбінували полотно із конопель та льону, льняну частину прикрашали мережками з вишивки.
«А ось подивіться, які у нас юбки є», каже нам завідувач музею, проводячи нас далі «ні, це не спідниці, може хто не знає, а верхній жіночий одяг. Шили їх із цупкого сукна, а для підкладу заможні панянки використовували оксамит. Використовувалася особлива викрійка: нижня частина – це зшиті докупи клиноподібні шматки тканини. Чим більше клинів – тим пишніша юбка і тим більш поважний статус має її власниця».
Взагалі, одяг у ті часи був дуже дорогим, адже матеріали важко було дістати, а виготовлення потребувало значних зусиль. Леонід Шаган розповідає: «Жіноча хустка коштувала 5 карбованців! Тоді за ці гроші корову можна було купити! Ви тільки уявіть!… Але й придбати було не так то і просто – весь крам був у дефіциті.»
Тут можна також побачити і чоловічий одяг: повякденний, більш практичний. До одягу ставилися тоді, як було вже сказано, дуже дбайливо. Які ж мудрі наші предки були! При пошитті продумували кожну деталь: сорочка для обжинків мала максимально закритий фасон, завужені рукави та щільний комірець під шию, щоб колосся не кололося, а спереду на ній нашита латка. «Це якщо у цьому місці сорочка протреться від коси, то пошкоджену діркою латку можна було зняти, а виріб іще носити», – пояснює пан Леонід.
Побутові речі та старовинний посуд
Особливу увагу привертають речі побуту. «Ось це – справжній ексклюзив, – показує Леонід Костянтинович на плетене крісло, – Ніколи не здогадаєтесь з чого воно зроблене!», і таки розкриває таємницю: «Для цього виробу використане волосся коней – гриви та хвоста».
А поруч стоять плетені скрині та кошики – з лози або із соломи – вони раніше слугували заміною валіз.
Не менш цікавий старовинний посуд: діжки, горщики, миски, глечики. «Раніше, щоб молоко не скисало у глечик з молоком садили жабу – маленьку, зелену, ту, що в ставках водиться», – шокує старовинними технологіями нас народознавець.
«Керосинові ліхтарі можна побачити зараз хіба що в музеї, ну, може, іще у когось у бабусі десь зберігся, але то вже буде більш сучасна версія, у нас же представлені їх старі моделі, кожна з яких по-своєму особлива». Леонід Шаган дістає з полиці по одному ліхтарі та розказує про кожного з них: «У цьому світло змінювалося на три кольори, його можна було перемикати, а ось цей зветься «Летюча миша», завдяки його спеціальній унікальній конструкції вітер не може загасити полум’я».
***
У музеї ще багато цікавого, проте найкращий спосіб усе побачити – відвідати його особисто.
Слід відзначити, що завідувач музею Леонід Костянтинович Шаган дуже захопливо розповідає про кожен експонат, а також про побут і традиції українців. Цей музей – не просто зібрання старожитностей, а жива історія, яка чекає на своїх відвідувачів.
Залишайтеся в курсі новин Ніжина, району та України, підписуйтесь на нас в соцмережах: facebook і telegram.