На сайті Ніжинської міської ради досі зберігається пост подяки друзям і партнерам, які проживають за кордоном і з самого початку повномасштабного вторгнення почали допомагати Ніжину. Інформація датована 13 квітня 2022 року. Є в цьому списку Алла Євтушенко, яка проживає у німецькому місті Франкенталь.
Ми розшукали пані Аллу через соцмережі і розпитали про все, що цікавить.
Зауважимо, що Алла Володимирівна спілкується із співвітчизниками виключно українською мовою. І це її принципова позиція. Крім того, посиленими темпами вивчає німецьку.
“ЯКЩО МИ ВИЖИВЕМО СЬОГОДНІ, ТО ЗАВТРА БУДЕМО ВІЛЬНІ”
З Ніжина пані Алла виїхала 25 березня 2022 року разом з молодшою донечкою Софійкою. В далеку дорогу відправилися не самі, з кумом. Гнали без зупину аж до Вінницької області. Через два дні перетнули кордон з Німеччиною. Чоловік пані Алли виїхав за кілька годин до початку повномасштабного вторгнення, бо вже понад 6 років працює в Європі.
“Я – психотерапевт, і добре знаю, що таке панічна атака. Під час обстрілів та повітряних тривог у Ніжині моя 8-річна донечка спала у ванні. Часто ми сиділи з нею у підвалі, де влаштували укриття. Раптом зрозуміла, що далі не готова з цим справлятись…
Я була готова виїхати ще в перші дні повномасштабного вторгнення. Обговорила це зі своєю старшою донькою Катериною. Вона відмовилася, мотивуючи тим, що у неї тут коханий. Я тимчасово відступила. Почала волонтерити. Оскільки мала повний бак бензина, а він тоді був у дефіциті, підвозила військових. Купувала ліки, цигарки. Тобто що могла, те й робила. Гроші надсилали мої клієнтки з-за кордону, з якими у мене встановилися теплі стосунки. Люди співчували українцям і намагалися хоч чимось допомогти. Але ситуація загострювалася…
Напередодні вторгнення я прочитала дві гарні книжки. Одна називається “Вибір”. Авторка цього світового бестселера – Едіт Ева Еґер, психолог, яка пройшла через тортури концтабору Аушвіц. Її слова “Якщо я виживу сьогодні, то завтра буду вільна” буквально засіли в моїй голові. Для себе вирішила: зроблю все, щоб моя дитина була здорова і спокійна. Бо я відповідальна за неї у цьому житті.
У другій книзі під назвою “Доця”, яку я прочитала, авторка Тамара Горіха Зерня розповідає про те, як волонтерила на Донбасі. А ще – про те, як в одну мить людина може втратити все і що сумувати за матерією не варто.
ЧОМУ НІМЕЧЧИНА?
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, пані Аллу почали запрошувати до себе клієнтки з Франції, Польщі та Німеччини.
Спочатку в якості місця проживання вона розглядала Польщу. Бо ця країна ближче до України. І мова ніби простіша. Але згодом виявилося, що польська пані вже надала прихисток кільком біженцям з України. Залишилися на вибір дві країни. Оскільки Франція розташована від України ще далі, ніж Німеччина, то Євтушенки обрали останню.
Німецька подруга ще й заінтригувала пані Аллу тим, що в них у місті, а йшлося про Франкенталь, є волонтерський центр. Можливо, вона могла б працювати там з українськими дітьми.
НІМЦІ УВАЖНІ ТА ТОЛЕРАНТНІ
У Німеччині з повагою ставляться до представників всіх професій. Приміром, лікар приймає тільки заплановану кількість пацієнтів. Він не має такого навантаження, як в Україні. І вчитель після 17-ї години на повідомлення не відповість. Бо це – повага. Як до людини та професіонала.
Психотерапевта з Ніжина Аллу Володимирівну Євтушенко представили у Франкенталі як фахівця, тому і ставлення до неї було відповідне. Бо у німців розуміння про вищу освіту відрізняється від українського: там її купити не можна.
Спочатку поселили в готель, а вже через кілька днів запропонували переїхати на квартиру до одного вельмишановного пана. Він не тільки Почесний громадянин міста, а й людина з великим серцем: надає прихисток біженцям з України.
“А ще німці дуже толерантні. Я вивчила історію Німеччини. У Гітлера був девіз: “Німеччина для німців”. У сучасного покоління інший девіз: “Ніколи знову”. Вони намагаються його дотримуватись”, – зазначає пані Алла.
Коли до Франкенталя у вересні 2023 року приїхала делегація з Ніжина на чолі з міським головою Олександром Кодолою і показала відео з наслідками ворожих обстрілів, Аллу Володимирівну охопили неприємні спогади. До сліз. Вона покинула залу. Пізніше заступник мера Франкенталя запитав, чи все у пані Алли добре. Тобто німці ще й дуже уважні.
“Мені пощастило, бо тут я відразу познайомилася з інтелігентними людьми: лікарями, вчителями. У нас з ними однакове розуміння про людські цінності. У Німеччині моє життя мало чим відрізняється від життя в Україні. Так, ми приїжджаємо за кордон з однією лише валізою, але з внутрішніми проєкціями на цей світ. І там їх знаходимо”, – наголошує пані Алла.
ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ ПРО СПІВПРАЦЮ З НІЖИНОМ?
Ідея про співпрацю з’явилася в Алли Володимирівни з моменту приїзду до Франкенталя. Це невелике доглянуте місто на південному заході Німеччини. Жінка відразу відзначила його надзвичайну схожість з Ніжином. До слова, пані Алла – прибічник невеликих міст. Свого часу її не привабила перспектива жити і працювати у Києві.
“Якось телефоную своїй подрузі в Ніжин Юлії Кузьменко, з якою товаришую ще з дитячого садочка (нині Юлія Володимирівна очолює відділ міжнародних зв’язків та інвестиційної діяльності виконкому Ніжинської міської ради – авт.). Вона питає: “Як ти?” Я поділилася з нею ідеєю про співпрацю. Їй сподобалося. Згодом мені допомогли вийти на мера Франкенталя. І вже через рік до нас з робочою поїздкою прибула делегація з Ніжина… Я була безмежно рада бачити земляків на німецькій землі! Зокрема, Олександра Кодолу, з яким познайомилася влітку 2020 року, коли він ще балотувався в народні депутати, та з подругою Юлією Кузьменко“, – зазначає Алла Володимирівна.
Робоча поїздка до Німеччини відбулася за фінансової підтримки організації “Міста в єдиному світі”.
Вдруге Ніжинську делегацію запросили до Франкенталя на інавгурацію нового мера. Цього разу її очолив перший заступник міського голови Федір Вовченко.
Інавгурація – справжнє шоу, під час якого відбувається символічна передача ключа від старого мера новому. На захід зазвичай запрошують представників міст-побратимів. Цього разу приїхали італійська, французька, польська, українська делегації.
Нині Ніжин і Франкенталь підтримують партнерські відносини.
“КОЛИ МУЧАЄ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ, Я РОБЛЮ ДОНАТ”
На запитання, чи сумує пані Алла за Ніжином, вона відповіла так: “Мене не тримають там ані батьки, ані робота. У Ніжині залишилися старша донька, яка у жовтні минулого року вийшла заміж, і брат. Донька вже двічі приїжджала до нас. Втретє ми бачилися з Катериною, коли я була в неї на весіллі. Крім того, щодня спілкуємося по скайпу. Половина моїх подруг вже тут. В принципі я визначилась…
Я мріяла про стабільність, яку нині маю. Зараз не тільки вивчаю мову, а й підвищую свій кваліфікаційний рівень – хочу підтвердити дипломи. Намагаюся зробити все, щоб попасти до офіційного реєстру психотерапевтів.
Коли мене мучає почуття провини за рідну країну, я роблю донат. До травня 2023 року багато донатила. Віддавала майже всі гроші, що заробляла. Зараз же ситуація трохи змінилася. Треба подбати про себе і про свою дитину”.
ДИПЛОМ НІЖИНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ СТАВ У НАГОДІ
Алла Євтушенко навчалася в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя. Це був перший випуск факультету “Соціальний педагог і практичний психолог”. У Німеччині вона може працювати за однією з цих професій. Отже, диплом державного зразка став у нагоді.
З 2004 по 2011 рік психотерапевт Алла Євтушенко проводила у Ніжині прийоми у приватному кабінеті. Це була рання зоря розвитку психології. Онлайн пані Алла консультує і зараз.
“Коли я навчалася у виші, то думала, що буду шкільним психологом. А потім з’являється Світлана Борисюк (за що їй велика подяка!) і каже: “Там є Вісбаденська академія психотерапії, яка готує групи позитивних психотерапевтів в Україні. Спочатку я подумала: “Навіщо це мені?” Але згодом передумала. Завдяки навчанню я піднялася на вищу сходинку у своїй професії. І хоча це додаткова освіта, я дуже рада, що вона у мене є”, – підкреслює пані Алла.
СОФІЙКА АДАПТУВАЛАСЯ ШВИДКО
Наприкінці розмови з журналістом Софійка нагадує мамі, що час збиратися.
“Везу донечку на хокей. Вона – воротар хокейної команди. Тут прийнято, щоб дитина перебувала у команді. Це задля того, щоб діти дружили, і легше було адаптуватися”, – пояснює Алла Володимирівна.
Софійка швидко опановує німецьку мову. Вона закінчила молодшу школу, перейшла в математичну гімназію. Так, важкувато, але треба рухатися вперед.
“Головне при переїзді за кордон – це психологічний момент. З першого дня я сказала своїй дитині: “Доню, не знаю, скільки ми тут перебуватимемо. Можливий будь-який розвиток подій. Тому німецьку мову треба вивчити обов’язково”, – зауважує пані Алла.
Щиро дякуємо пані Аллі за відверту розмову. До зустрічі на українській землі!
Автор: журналіст Nizhyn Post Валентина Савчук
Фото зі сторінки А. Євтушенко