Ніжинка Галина Іванівна Жизневська працює двірником 25 років на одному і тому ж комунальному підприємстві, яке за цей час пережило не одну реорганізацію та зміну керівників. Нині це – “Служба Єдиного Замовника” на чолі з Владиславом Адольфовичем Корманом.
Кілька років тому пані Галина вийшла на заслужений відпочинок, але продовжує працювати, адже без улюбленої роботи не уявляє свого життя. Чверть століття – це показник!
А ще це означає, що роботу Галина Іванівна обрала свідомо. Нині подібне дуже рідко зустрінеш. Переважна більшість йдуть у прибиральники через життєві обставини.
Чи мріяла вона стати двірником? Ні, не мріяла. Так сталося. По закінченню Ніжинської школи №6 пішла навчатися в 11-те училище на фрезерувальника. Але, отримавши диплом, подалася у… санітарочки гінекологічного відділення Ніжинської райлікарні. Згодом звільнилася і стала до центру зайнятості на облік. А вже там молодій жінці запропонували роботу двірника, яку вона досі не покинула.
Її робочий день розпочинається о шостій ранку. Живе пані Галина у віддаленому мікрорайоні Мигалівка. Всі 25 років на роботу та з роботи, а її дільниця охоплює територію чотирьох багатоверхівок: вул. Богдана Хмельницького, 20, вул. Купецька, 1, 3, вул. Незалежності, 14, жіночка долає пішки. Уявляєте? Пішки! Попри поважний вік і за будь-яких погодних умов. Маршрутки Галина Іванівна не визнає, і це її принципова позиція.
На дорогу витрачає трохи менше години в один бік. З дому виходить о 5.20 ранку, поки переважна більшість з нас бачить останній сон. На місці має бути вчасно. Дисципліна, каже, перш за все. Таке вже виховання!
Два з половиною десятиріччя пані Галина поглядом проводжає у школу та на роботу мешканців навколишніх багатоповерхівок, подумки, а кому – і вголос, бажає вдалого дня. І так – не одне покоління.
Чи змінилися люди за ці чверть століття? На жаль, змінилися. Особливо нині, під час війни. Стали більш закритими, суворішими. І це можна зрозуміти: нерви у людей оголені, наче струни.
За останні роки суттєво додалося машин у дворах. Змінився обсяг роботи: раніше прибирали вдвічі більше території, але працювали бригадно. Незмінними залишаються тільки дві речі: її бойовий настрій і робочий інструмент – мітла.
До пані Галини мешканці, як і раніше, ставляться з повагою. В цьому журналіст переконалася особисто, під час бесіди, яка відбулася у дворі одного з будинків: віталися всі, хто проходив повз. А потім ми провели ще й невеличке опитування, чи добре двірник справляється з роботою. Жодного поганого відгука не почули. Це – найвища оцінка роботи Г. Жизневської!
Як то кажуть, не роботою єдиною живе людина. У пані Галини четверо дорослих дітей: Сергій, Олександр, Наталя і Людмила. У кожного – свої сім’я. Людмила з родиною і мамою проживають разом, ведуть спільне господарство. У них 20 соток городу, сад, які треба обробляти.
“Цьогоріч, дякувати Богу, все вродило: і картопля, і помідори, і яблука. Робимо заготовки на зиму, тому голод не страшний. Переживемо!” – посміхається героїня нашої оповіді.
Але основне покликання пані Галини – мати та бабуся. Вдень вона на роботі, ближче до вечора – у няньках: допомагає доньці Людмилі з чоловіком виховувати внуків Максима і Софійку. А коли друга донька – Наталя – їде на роботу до Києва, бабуся залишається з її п’ятирічним синочком Матвієм.
На запитання журналіста, чи є у неї якесь хобі, Галина Іванівна відповідає так: якщо трапляється вільна хвилинка, вона слухає новини по телебаченню. Бо дуже вболіває за Україну, чекає на нашу Перемогу. Нещодавно до лав ЗСУ примкнув її старший син Сергій. Тепер і за нього душа болить.
Коли ми прощаємося, пані Галина довго і щиро дякує за увагу до її скромної персони – вона ВПЕРШЕ у житті спілкується з журналістом. Хоча у колективі її поважали завжди. І не дивно. Мудрі керівники розуміють: на таких “бджілках”, як Г. Жизневська, тримаються підприємства.
Автор: журналіст Nizhyn Post Вероніка Грицова
Фото автора