Лейтенант Катерина – єдина бойова льотчиця в українському війську, яка служить на передовій вертолітній базі з десятками колег-чоловіків.
У 2023 році захисниця долучилася до 18-ї окремої бригади армійської авіації і від того часу на гвинтокрилі Мі-8 здійснила понад 30 бойових завдань.
Історію льотчиці розповіли в The New York Times.
За словами Катерини, бажання літати у неї було з дитинства – відколи вперше побувала на авіабазі, де її батько служив офіцером. Після польоту на гелікоптері Мі-8 у віці 10 років вона вирішила стати льотчицею.
“Було так голосно і страшно, але я відчувала, що хочу літати на ньому”, – поділилася спогадами захисниця.
У 16 років дівчина вступила до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, де була єдиною студенткою. Катерина згадує, що якось викладач запитав її: “Що ти тут робиш? Це не для дівчат. Ти не впораєшся”.
Однак продовжувати втілювати свою мрію їй допомогла інструкторка, яка працювала на вертолітних симуляторах.
“Вона сказала мені нікого не слухати, і я подумала: “Якщо вона може літати, чому я ні?” – розповіла льотчиця.
У 2023 році Катерина долучилася до 18-ї окремої бригади армійської авіації, в складі якої у вересні 2024 року почала виконувати бойові завдання. Відтоді вона здійснила понад 30 бойових вильотів як другий пілот і штурман важкого радянського гвинтокрила Мі-8.
“У польоті мені подобається все”, – каже захисниця.
Журналістам вдалося побачили, як лейтенант Катерина готується до виконання бойових завдань. Захисниця заплітає волосся у дві туги коси, аби не заважало, одягає чоловічу військову форму, оскільки не має іншої, бере планшетний комп’ютер, який використовує для навігації, і виходить на двір.
Там її зустрічає екіпаж місії – понад десять колег-чоловіків. Військові обговорюють маршрут, який лейтенантка підготувала заздалегідь – цього разу завдання мають виконувати на трьох вертольотах.
Згодом льотчики йдуть до гвинтокрилів, захованих у лісі для захисту від російських атак. Катерина одягає шолом, зручно влаштовується в сидінні та разом зі своїм командиром підіймається в повітря.
Два гелікоптери, які мають завдати ударів по російських цілях, летять попереду. Позаду від них третій гвинтокрил – він служить своєрідному ретрансляційною радіостанцією.
Саме останню машину пілотує Катерина. Хоч вертоліт і тримається позаду від інших, часто він перебуває в більшій небезпеці через вищу висоту.
“Я ніколи не стресую під час польоту. Усі важкі думки можуть виникати до або після. Під час польоту мій розум ясний.
Я літаю, дивлюся на свою країну, думаю, яка вона прекрасна. А коли потрапляємо на передову і бачу, що села і міста, будинки і заводи – спалені та розбомблені, я думаю: “Як ми дійшли до такого у XXI столітті?” – зізнається льотчиця.
Після виконання завдання три гелікоптери повернулися на лісову галявину.
“Як тільки чую по радіо, що ми влучили в ціль, як сьогодні, знаю, що завдання виконано. Я думаю: “Фух, чудово, ми виконали своє завдання”, – розповіла захисниця.
Лейтенантка каже, що рідко бачиться зі своєю родиною, але мріє після завершення війни прокатати небом свою молодшу сестру.
Після бойових місій льотчиця має час для відпочинку, коли дивиться фільми з товаришами по службі.
Катерина ділиться, що навчилася ігнорувати сексистські коментарі у свій бік. Водночас її підбадьорює повага від інших льотчиків і те, що, командири знають, що вона вміє літати.
“Можливо, я зруйнувала стереотип”, – сказала захисниця.
Водночас вона визнала, що упередження чоловіків-командирів і рядових солдатів щодо жінок важко здолати. За її словами, військовослужбовиці в армії часто маргіналізовані, їх також рідше залучають до виконання завдань, ніж чоловіків.
“Так буває в будь-якій професії, коли ти жінка. Не лише в армії”, – додала Катерина.
Раніше ми розповідали, як під час масованої атаки колишня вчителька Наталія Грабарчук знищила російську крилату ракету з переносного зенітно-ракетного комплексу.
Згодом Міноборони відзначили нагородою захисницю та її колег.