Минулої суботи, 7 вересня, на “зеленій сцені” у Ніжині відбувся благодійний концерт на підтримку ЗСУ під назвою “Ми зможемо все!” Співорганізаторами заходу виступила громадська організація “Полігранос”, на базі якої працює Аматорський театр “Городъ N”. Зокрема, Наталія Маринець та учасники театру показали не велике, але захопливе вогняне шоу.
Учасники колективу не вперше беруть участь у благодійних концертах.
Художня керівниця і режисерка театру Наталія Маринець наприкінці липня поховала свого чоловіка Володимира, який загинув на Донецькому напрямку. Історію їхнього кохання ми розповідали раніше. Нині поговоримо з пані Наталею про заснування Аматорського театру “Городъ N”, плани та перспективи.
РОЗПОЧИНАЛИ З ЄВГЕНОМ КОВАЛЕНКОМ. СВІТЛА ЙОМУ ПАМ’ЯТЬ!
Перша вистава Аматорського театру “Городъ N” відбулася у травні 2018 року і називалася “Травнева ніч, або Утоплена”.
“Мені було під 30. Потенціалу багато, а немає куди витрачати. Дитина трохи підросла – сину від першого шлюбу Максиму тоді було 9 років. Я займалася пробіжками – суто для здоров’я. Подруга познайомила мене з ніжинським активістом Євгеном Коваленком. Він теж займався бігом. На жаль, Євген загинув разом з коханою на початку повномасштабного вторгнення, перебуваючи у Чернігові…”, – розповідає Наталія Маринець.
Якось Євген запитав у Наталі, яку ідею вона б хотіла реалізувати. Вона відповіла, не замислюючись: “Створила б аматорський театр”. Євгену ця ідея припала до душі. Вирішили: вона пише сценарії, він виступає в якості організатора.
Тяжіння до творчості у Наталі почало проявлятися змалечку. До 5 класу українську мову вона розуміла погано, бо батько – російськомовний. Попри це він завжди казав: “Хоч ми і кримчани (родина переїхала до Ніжина з Криму), але українці, тому українську мову повинні знати”.
Згодом Наталя закінчила Ніжинську школу №7, потім – обласний ліцей. Напрямок – українська мова і література.
“Спочатку я закохалася в українську мову, а потім – в англійську і вступила на англійську філологію до Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя”, – каже про себе героїня нашої оповіді.
РОБОТА НАД СЦЕНАРІЄМ І ПЕРША ПРЕМ’ЄРА
Першу частину вистави сценарістка написала швидко, а на другій – зупинилася.
“От не бачу “Утоплену” в замкненому просторі й все тут. Взагалі я завжди беру текст як ідею. Якщо прочитане мені “зайшло”, то відразу пишу текст, бо вже бачу картинку. Це так звана “режисерська візуалізація”… Другу частину “Утопленої” я писала приблизно півроку. Але як тільки уявила, де саме можна її поставити (в парку Шевченка, на острівці закоханих), роботу закінчила за два дні.
Як шукали акторів? Кинули клич серед студентів. Підтягнулись ще й колишні студенти, адже при університеті колись був театр. В основному прийшла молодь, але були люди і 40+. Тобто всі ті, хто мав творчий потенціал і бажання його реалізувати. Склався “кістяк” театру: Галина Шевченко, Антон Лисенок, Катерина Пилипенко, Юлія Славіна, Назарій Йовенко, Максим Чернишов. Це була амбітна, енергійна, непосидюча молодь! Загалом колектив складався з 23 людей.
Репетиції “Утопленої” тривали два місяці. Сценарістка та актори працювали виключно на ентузіазмі.
Буквально за три дні до вистави знайшли кошти на матеріали. Прямо у парку Шевченка майстрували з дощечок хатинки. З соломи зробили стріхи. З костюмами допомогла начальник управління культури Тетяна Бассак.
Прем’єру відвідали понад 200 людей. Глядачі розмістилися на імпровізованих стільцях з тирси. Прем’єра пройшла на “ура”. Аплодували навіть актори академічного театру. “Для нас це показник сумлінної роботи і своєрідний стимул рухатися далі”, – зазначає пані Наталія.
За невеликий проміжок часу колектив здобув чимало нагород та дипломів на всеукраїнських та міжнародних конкурсах.
Під час цієї і потім інших вистав траплялися курйозні ситуації. Якщо актори забували текст, то імпровізували. Одного разу випадково заклеїли віконце, через яке мала виглядати одна з героїнь. З ситуації вийшли гідно. Глядачі навіть і не помітили. Взагалі актори – це дуже кмітливі люди, які здатні на імпровізацію.
“СЕРЦЕМ РОЗУМІЮ: НІХТО, КРІМ МЕНЕ”
П’ять років тому заснували громадську організацію “Полігранос”, на базі якої існує Аматорський театр “Городъ N”. Репетиції проходять у приміщенні на вул. Покровській, 9.
Зі слів Н. Маринець, виживати аматорському театру складно. Особливо “підкосили” коронавірус та повномасштабне вторгнення. Частина акторів виїхали з Ніжина. Але пані Наталія вірить, що разом вони подолають усе.
“Мені довелося покинути театр на цілий рік. За цей час я народила синочка Іллю, втратила на війні чоловіка, маму – через хворобу… Інколи думаю, що просто не маю сил займатися театром. Але серцем розумію: ну хто, крім мене? Треба ставати до роботи. Я не можу без свого театру, акторів, до яких прикипіла душею. Напевно, як і вони без мене. Я вибагливий керівник, але справедливий. Учасники колективу дуже бояться мене підвести, – наголошує Н. Маринець. – Тому розпочинаємо новий етап життя. Думаємо і над іншою, креативною, назвою театру”.
Щодо творчих планів. Далі виступатимуть і з виставами, і з перфомансами. Художня керівниця хоче поєднати театр, танок і вокал. Приміром, 7 вересня ми побачили на благодійному заході у Ніжині театралізований клип “Молитва за Україну”. Тут танок поєднаний з фаєр-шоу. А ще пані Наталія мріє написати мюзикл, перезняти кавер “Мадам Жоржет”…
Одним з пріоритетних напрямків роботи аматорського театру залишається допомога ЗСУ. Дружина загиблого воїна Наталія Маринець не може стояти осторонь, коли у країні триває війна. Так, чоловіка не повернеш, але є інші хлопці, які потребують допомоги. Серед них – актор театру Віталій, який нині мужньо боронить країну на фронті.
“Всі діти України мають зростати під мирним небом. Впевнена, саме цього прагнув мій чоловік для наших синочків”, – наголошує пані Наталія.
Автор: журналіст Nizhyn Post Валентина Савчук
На головному фото: Наталія Маринець (в центрі) разом з учасниками колективу
Фото з архіву Аматорського театру “Городъ N”
