Ніну Миколаївну Лободу поважають на Прилуччині та Ічнянщині як гарного педагога і досвідченого методиста, справедливого, мудрого управлінця і як приємну, комунікабельну, красиву жінку.
Після закінчення з відзнакою Прилуцького педучилища навчалася в Чернігівському педінституті.
У Дружбинській школі тодішнього Ічнянського району – одній із кращих – починала свою трудову педагогічну діяльність. Починала з любові до дітей, з прекрасних уроків, з пошуків новітніх форм і методів навчання. Крок за кроком опановувала секрети професії Вчителя, а досвід дбайливо складала в скарбницю своїй Душі та Майстерності. Згодом набула й досвіду керівника, управлінця – працювала заступником директора з навчально-виховної роботи у прилуцькій школі № 12, головним спеціалістом управління освіти Прилуцької міськради, завучем СШ № 15 Прилуцької виховної колонії. Має 41 рік педагогічного стажу.
Нині пані Ніна є консультантом прилуцького Центру професійного розвитку педагогічних працівників – надає методичну допомогу з питань викладання зарубіжної та української літератури, української та іноземних мов, історії, права.
У спілкуванні вона завжди щира і легка, в методичних порадах вміє відділити зерно від полови, у дружбі – вірна та турботлива. Люди тягнуться до неї, бо з нею завжди цікаво і приємно.
Але, мабуть, лише дуже близькі до неї знають ще один, неочікуваний бік її особистості – її невпинний творчий неспокій, постійне бажання змінювати простір навколо себе при допомозі різних речей, вносити в цей простір красу та доброту, спокій, своє бачення життя та стрімко мінливого часу.
З творчим вогником і постійним бажанням творити вона жила завжди – це її звичайний природний стан…
Є одне хобі, яке завжди з нею – це вишивання хрестиком. Двом своїм донькам – Олені й Ользі вона вишила весільні рушники, плаття, блузки з українським орнаментом, зятям Кирилу та Валері – сорочки-вишиванки, як і чоловіку – Миколі Івановичу. Онучка Ліна теж захоплюється вишиванням – навчилася у бабусі.
І є ще одне хобі у пані Ніни – мабуть, найулюбленіше і найоригінальніше з усіх, бо цим не кожен може займатися і займається: вона створює вуличні картини… з кришечок від пластикових пляшок – на парканах свого будинку в селі Августівка Ічнянської громади. І це не просто хобі, це своєрідний вид мистецтва, якій потребує таланту та значних умінь, художнього смаку і фантазії, часу й терпіння.
Оці «вишиті» картини на парканах звичайного сільського будинку милують людське око та викликають захоплення – до лебедів на воротях (пані Ніна зробила їх до 35-річчя шлюбу з чоловіком Миколою) приїздять фотографуватися молодята, всі односельці збирають кришечки для створення її нових декоративних робіт, а буває, що й зовсім незнайомі люди приносять подружжю до двору мішечки з ними й просто перекидають через паркан…
Після того, як у 2018 році вибухнули склади поблизу села, пані Ніна вирішила зробити на паркані собаку як головного охоронця оселі. І зробила. Спочатку намалювала в зошиті у клітинку схему, наче для вишивання хрестиком. В кожній клітинці – свій колір, відповідно до загального малюнка цього песика-охоронця…
А потім з’явилися на паркані інші «вишивки»: горобчики, що обіймаються, сім’я котів на даху, що дивиться на зірки. А ще – білка, яку майстриня «зробила» з натури. Жива справжня білка постійно розгулювала по подвір’ю, гризла горіхи та роздивлялася навколо. Є ще й мультяшні герої, і куряче сімейство – півень і курка з дітками-курчатками. Вони всі – яскраві, позитивні, підіймають настрій і змушують посміхатися.
Всі ці «парканні» картини господиня створює разом з чоловіком – пан Микола відповідає за цвяшки і кріплення кожної кришечки, яка повинна знаходитися суворо на своєму місці і не порушувати загальний малюнок.
Пані Ніна, приїжджаючи в село, завжди намагається для створення своїх вуличних робіт викроїти хоч годинку – між хатньою роботою, пранням, городами влітку…
У неї безліч цікавих ідей, вже зроблені малюнки-схеми, і кришечок повинно вистачити – вони всі розсортовані, розкладені по кольорах. Виявляється, що колір кришечок пластикових пляшок у кожної фірми, яка виробляє сік чи воду, різний – тільки у білих вона нарахувала 10 різних відтінків, як і в блакитних, червоних… І це добре, бо дає неосяжний простір для використання різних кольорів і відтінків, що робить картину більш виразною та неповторною.
Є на паркані і патріотичні «вишивки» – на прапорі карта України. А зараз майстриня працює над створенням картин «Квіти Перемоги» та «Уквітчана Україна».
На жаль, не встигла до морозів, тепер ось із нетерпінням чекає весни.
А в думках мріє створити ще й сільську, стародавню, таку шевченківську хату з лелекою, пишні кетяги калини, герб України («Україна понад усе!»), соняшники, козака з козачкою, білого коня, що скаче прямісінько у небо… А якщо парканів не вистачить, то є ще й літня кухня, ще й два сараї. І кришечок вистачить (є тисяч 50 в цілому) – а їх потрібно багато. На лебедів, до прикладу, пішло 3500, на соняшники (вона вже порахувала) піде до семи тисяч чорних, оранжевих, жовтих, зелених – причому різних відтінків…
Віриться, що їй все це вдасться, бо у неї бойовий характер – характер справжньої українки. Енергійна, небайдужа до того, що коїться навколо неї, вона не звикла відступати, ніколи не відсиджується у сховку, а завжди на передній лінії. Там, де вона потрібна в цей непростий воєнний час.
З початком повномасштабного російсько-українського вторгнення вона варила у чотирьохвідерній каструлі борщі і каші для тероборонців, а волонтери приїздили по них і везли за призначенням. Плете кікімори – кудлаті маскувальні зимові накидки для наших захисників, і для їх касок також.
Вона пишається зятями, що воюють на фронті, молиться за них і за всіх наших воїнів:
– Страшна ця біда для країни, страшна і велика. Щодня просимо Господа, щоб вернулися всі живими, щоб скоріше війна закінчилася, віримо в Перемогу….
* * *
Такий самий бійцівський характер і у її доньки Олени, яка з початку війни виїхала зі своєю донькою за кордон, рятуючись від обстрілів Чернігова. Доля закинула їх на Кіпр. Олена разом з командою друзів-однодумців створила там українську школу для переселенців – за освітою вона вчитель української та англійської мов, літератури. Навчає українській мові емігрантів, чиї корені пов’язані з нашою країною, співає, збирає гроші на ЗСУ, пропагує нашу мову, традиції, костюми…
Пані Ніна годинами може розповідати про свою маму і доньок, їх чоловіків, своїх унучат – Ліну і Макара… Родина для неї – одна з головних цінностей у житті.
При цьому, переживаючи за кожного з них, вона вірить у все найкраще і не впадає у відчай – у неї просто немає для цього часу. Її рятує робота за професією, щоденні турботи про стареньку маму, численні хобі, яким радіє її душа.
Творча родзинка завжди прикрашає жіночу долю. З прадавніх часів українки робили на будинках кольорові розписи, прикрашали свої оселі вишитими картинами та квітами, плели мереживо, співали – це у них в крові.
Креативність – невід’ємна риса сучасної, сильної жінки, яка розмальовує, прикрашає нинішній суворий світ своїми уміннями і фантазією, своєю щирою ніжною душею. Щоб люди посміхалися, щоб життя ставало добрішим, щоб хоч на якісь миті можна було забути про війну і печалі…
Пані Ніна з нетерпінням чекає весни – щоб почати створювати нові «парканні» шедеври у Августівці. І щоб упорядкувати квітники біля свого прилуцького міського будинку, в яких росте велика кількість трояндових кущів, лілії, тюльпани, іриси…
Ця жінка вміє дарувати радість – своїм близьким і колегам, землякам і незнайомцям. Вона робить це щиро і щедро, а ми маємо їй подякувати.
Лілія ЧЕРНЕНКО
Чернігівщина. Новини і оголошення
Залишайтеся в курсі новин Ніжина, району та України, підписуйтесь на нас в соцмережах: facebook і telegram.