В’ячеслав Агаєв – сирота. Після закінчення Одеського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою вступив до Харківського національного університету. Тоді, у 2009 році, про війну не думав ніхто. Українська армія була на межі виживання. Професія військового була не найбільшою мрією молодих хлопців. Проте В’ячеслав став людиною, яка під вибухами зібрала боєздатний дивізіон із двох розбитих. Людиною, що вивчила «Patriot» до рівня інтуїції. Людиною, що збила ракету, яку росія називала «непереможною».
У коридорі університету молодого абітурієнта зупинив підполковник:
– Будеш ЗРВшником. Згоден?
– Згоден.
Тоді В’ячеслав Агеєв навіть не знав, що означають ці три літери….
Не знав, що ЗРВ – зенітні ракетні війська стануть його життям.
Армія до війни
Перші роки служби він хотів провести ближче до дому – у Новій Каховці. Але прийшов 2014-й. Кримські частини зникли зі списків, підрозділи з прифронтових регіонів терміново укомплектовували. Так Агеєв опинився у Київській бригаді – на командному пункті С-300, начальником обслуги.
Робота була важкою й суто технічною: ремонт, налаштування, навчання особового складу, постійне підтримання боєготовності. Після окупації Криму темпи бойової підготовки зросли в рази. На Херсонщині з’явився полігон «Ягорлик», де проводили бойові пуски по реальних цілях – імітаціях крилатих ракет. Агеєв мріяв потрапити туди, але не встиг.
Згодом він став командиром радіотехнічної батареї, заступником командира дивізіону з озброєння. На цій посаді й зустрів 24 лютого 2022 року.
24 лютого: дивізіон із двох і перші повітряні бої
Напередодні повномасштабного вторгнення підрозділ залишив пункт постійної дислокації. Позиції у полях швидко накрили обстріли. Те, що могло рухатися, передислокували. Вцілілу техніку – евакуювали.
Вже наступного дня з двох побитих дивізіонів зібрали один. Агеєва призначили старшим. Почалися справжні протиповітряні бої.
Першою реальною ціллю стала російська «Сушка». Коли її збили, емоції захлиснули всіх: тремтіли руки, серце калатало. Цей момент перегравали знову і знову. Але з кожною наступною ціллю – другою, п’ятою, десятою – війна ставала буденністю.
Робота перетворювалася на холодну, точну, професійну.
Командир дивізіону
У середині березня комбриг Сергій Яременко з позивним «Граніт» викликав Агеєва до себе.
– Бачу, ти готовий очолити дивізіон С-300. Добре воюєш, і хлопці в тебе завзяті. Готовий?
Відповідь була короткою: «Так».
Вибору не існувало. Якщо ти ефективний і приносиш користь – маєш іти далі. Так В’ячеслав Агеєв став командиром дивізіону С-300. За перші місяці війни його підрозділ збив близько півсотні повітряних цілей – надзвичайний результат для старенького С-300ПТ.
Два літаки – однією ракетою
Перші дні повномасштабної війни. Битва за Київ. У районі Мощуна, поблизу Бучі, на удар заходили одразу два російські літаки – бомбардувальник Су-24 і винищувач Су-35.
Зазвичай по одній цілі працюють двома ракетами. Але цього разу все склалося навпаки. Одна ракета не вийшла з контейнера. Друга – різко стартувала і накрила обидва літаки хмарою уражаючих елементів.
Візуальне спостереження підтвердило знищення обох машин. Цей епізод у дивізіоні згадують досі.
Коли країна побачила ППО
До 2022 року про зенітні ракетні війська знали одиниці. Повітряні Сили асоціювалися передусім з авіацією. Але коли українці побачили, як ППО збиває літаки, гелікоптери й ракети, стало зрозуміло: саме це – щит, який рятує життя.
Люди дякували, обіймали, говорили просте: «Що б ми без вас робили?» Про ППО заговорили медіа, політики, військове керівництво. Почалося реальне переосмислення ролі цього роду військ.
«Слава, ти їдеш на Patriot»
Рішення було коротким:
– Ви їдете першими в США вчитися на Patriot. У вас – найефективніший дивізіон і сильний колектив.
Навчання, розраховане на три місяці, виявилося значно простішим, ніж очікували. Після радянської «ручної» техніки сучасний комплекс засвоювався інтуїтивно. Уже за кілька тижнів Агеєв телефонував комбригy з проханням повернутися в Україну – воювати.
Перше в історії збиття «Кинджала»
Американці відповідали обережно: теоретично Patriot може збивати російську балістику, практично – досвіду не було.
Досвід з’явився в ніч на 4 травня 2023 року.
Тиха ніч. Без масованих атак. Раптове повідомлення: пуск балістики. Оператор бачить ціль. Пуск. Дві ракети. Влучання.
Вранці комбриг повідомив: уламки підтвердили – це був «Кинджал».
Перше у світі знищення аеробалістичної ракети. Символ російського ВПК, «аналоговнєт», виявився вразливим.
Масований удар по Києву
16 травня 2023 року росіяни спробували реванш. Одночасно по Києву полетіли 16 балістичних ракет. Темп роботи був настільки шалений, що місцеві пабліки писали про «роботу РСЗВ».
За трохи більше ніж хвилину всі ракети було знищено.
Найважчий бій
2 січня 2024 року Київ атакували з усіх напрямків: понад 50 крилатих ракет, 10 балістичних, десятки «шахедів». Це був один із найважчих протиповітряних боїв за всю війну.
Лише підрозділ Агеєва тоді знищив 8 крилатих ракет, 10 «Кинджалів» і низку дронів.
Полювання на Patriot
Для росії Patriot став нав’язливою ціллю. Супутники, дрони, агентура – ворог полював системно. У відповідь українські розрахунки маневрували, створювали хибні позиції, використовували макети.
Росія «знищувала» Patriot десятки разів – у своїх зведеннях. Насправді ж комплекс продовжував працювати. На рахунку підрозділу – майже 250 збитих цілей, понад 140 з них – балістичні.
Зірка Героя
8 лютого 2024 року. Маріїнський палац. Поруч – Валерій Залужний, Кирило Буданов. Коли назвали його прізвище, це стало шоком.
Але Агеєв знає: ця нагорода – колективна. Patriot, С-300, будь-яка система ППО – це насамперед люди.
Повернувшись у підрозділ, він сказав просто:
– Це наша спільна нагорода.
«Не звання робить людину. Людина робить звання»
Звання Героя України не змінило життя – лише підняло планку відповідальності. Найбільший комплімент, який тепер чує Агеєв:
«Хочу служити у дивізіоні Героя України. Там – найкращі».
Авторитет здобувається не нагородами, а роботою, рішеннями й боєм.
Фінал, якого всі чекають
В’ячеслав Агеєв продовжує командувати, вчити молодь і тримати небо. Його підрозділ – один із найрезультативніших у світі за кількістю збитих балістичних ракет.
«Ми будемо боронити небо стільки, скільки потрібно. Ми йдемо разом – до перемоги».
Джерело: Командування Повітряних Сил ЗСУ