Микола та Надія Середи вдома взимку роблять свічки для військових.
— Назвав це підокопна свічка, — роз’яснює 64-річний Микола СЕРЕДА з Олишівки Чернігівського району. Це він щойно привіз до бібліотеки і ящики з окопними свічками, й оці нові вироби. Збирають допомогу на фронт.
— Сірники є, Івановичу? — тут же хоче продемонструвати, як працює обігрівач, Тетяна ШЕРЕМЕТ, директорка Олишівської публічної бібліотеки.
— Я ж не курю, — розводить руками волонтер.
Завбібліотеки побігла шукати сірники.
— Метал купую в Чернігові, листами. Розрізаю, роблю заготовки. Потім з них труби згинаю. Зварюю сам нижню частину, приварюю трубу.
— Це розтоплюється чим? — придивляюся. Для грубки топка замала та й без ніжок — так і до пожежі недалеко.
— Усередину ставимо окопну свічку, — вибирає Микола Іванович більшу з ящика.
Якраз Тетяна Іванівна принесла сірники. Свічка спалахує не відразу.
— Хай розгориться, — залишає свічку відкритою Середа. — Віск має розтопитися.
— А скільки свічок позаливали!
— Тисяч 10 за рік, — уточнює чоловік. Заливає свічки разом з дружиною Надією Володимирівною.
— У Миколи вдома майстерня, — підказує Тетяна Шеремет. — Сьогодні свічок сто привіз. Заливають парафіном, воском.
— Де стільки воску взяли? — розглядаю ті свічки, що на столику. Консервна бляшанка, у ній скручена картонка, залита воском чи парафіном.
— Де тільки не брали! Оце останнього разу Сергій Малець, голова громади, привіз. 50 кілограмів. Федір, чоловік з Олишівки, п’ять кіло дав. У кого пасіка є, приносять. А пусті бляшанки навіть з Києва присилають.
— Отут ставлять свічку, — відчиняє дверцята металевого ящичка Микола. Воскова окопна свічка вже добре палає. Але рукою взяти можна. — І вона палає всередині. Дверцята можна закривати, можна ні.
Коли хлопці просто палять свічку в закритому окопі, можуть вчадіти. А тут чад і дим у трубу виходять, — пояснює Микола Іванович. — Трубу виводять з окопу назовні. У тих умовах, де вони сидять, відкрий вогонь розпалювати не можна. Та й дим з буржуйки, буває, видно. А від окопної свічки диму небагато. Топка добре нагрівається. Дає тепло в окоп, плюс можна нагріти воду на чай, зварити щось чи розігріти.
Микола Середа ходить з милицями. Пересувається важко. Хворі суглоби давно. Щороку стан погіршується, але волонтерити не припиняє. На зло хворобі й ворогам.
— А ми робимо розпалювачі з ватних дисків, — розказує про інших волонтерів Тетяна. — Купуємо ватні диски. Розтоплюємо парафін. Занурюємо пінцетом диск у рідкий парафін. І сушимо на пергаментному папері. Застигає, стає твердим, як таблетка.
Випробували самі. Таку одну таблетку поклали в металеву кружку, підпалили. Сім-вісім хвилин горіла. Наверх ставили другу металеву кружку з водою, і вода встигла закипіти.
— У кружці дірки треба бити для тяги?
— Зайве. Верхня чашка стає нещільно. Не затухне.
— Це з «Ураганів», — показує Середа фото буржуйок у мобільному. — З ракет робив. По нас тут стільки їх прилітало. Люди знаходили, я сам їздив забирати на полі. Солдати приносили. У мене у дворі ракети, за хатою ракети лежать. З іншими ділюсь, хто теж буржуйки робить.
— Смерть на життя перетворює, — філософськи зауважує Тетяна Шеремет.
Микола обрізає гільзу використаної ракети, робить з неї топку буржуйки.
Дві буржуйки стоять у бібліотеці. Готові до відправлення.
— З використаних газових балонів роблю. Отакі, і такі, — показує на мобільному багато різновидів. Просто супермаркет буржуйок та обігрівачів для військових.
— Хлопці іноді заїжджають. Він зразу йде до них знайомитись. Запитує, що треба. Й опікується ними. Кому що: кому ліжко варить, кому грубку треба, — хвалить Тетяна односельця.
— Що, крім обігрівачів, хлопцям треба?
— Енергетичні батончики робили, — ще пригадує Микола. — Насіння гарбузове, соняшникове. Мед, масло. Курага.
— Щось самі купляли, щось люди приносили. Благодійники були. Ми збирали сухофрукти: курагу, чорнослив, родзинки, кунжут, горіхи. Мед замість цукру.
У Середи є електрична м’ясорубка. Вони вдома перемелюють, а ми вже збираємося втрьох-вчотирьох і ліпимо батончики, — далі розказує Тетяна Іванівна.
— Допомагати хлопцям почали з осені 2022 року. Стояла в нас тут 58-а бригада. У лютому вони тримали оборону. І ми душею до них прив’язалися. Тоді постачання було погане. Консервацію їм збирали. Їсти варили.
Микола Іванович з багатьма з них перетинався, має контакти цих військових. Сам був у теробороні. Ми через нього телефонуємо і пропонуємо свою допомогу. І просто продукти збирали, і шкарпетки, і піддупники. Чай, каву. Коли там цього не вистачало. Що хоч. Жінки шкарпетки в’яжуть.
Джерело: “Вісник Ч”, авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки