Опубліковано 13 листопада 2024 року о 17:31
Усі 16 років служби капітана поліції Віталія Будника в правоохоронних органах пройшли на одній дільниці – у рідній Семенівці, нині Новгород-Сіверського району, та навколишніх селах поблизу кордону з російською федерацією. Від початку повномасштабної агресії росіян на перший план серед щоденних завдань дільничного поліцейського вийшов порятунок мешканців обстрілюваного прикордоння.
Поліцейський зауважує, що за фаховою освітою він мав би працювати медиком. Але гору взяло бажання оберігати правопорядок і безпеку земляків, тож 2008 року прийшов на службу до Семенівського райвідділу внутрішніх справ. Починав дільничним міліціонером, а після реформування відомства продовжив дільничним офіцером поліції.
– Втім, від медицини далеко не відійшов. У мене дружина – медик. Тож обидва рятуємо людей, але кожен по-своєму, – посміхається Віталій.
Щодо порятунку – не красиві слова, а відбиток щоденної реальності у службі поліцейського. Відколи агресивна росія розпочала повномасштабну війну проти України, прикордоння щодня зазнає обстрілів. Між тим Семенівка розташована за десяток кілометрів від кордону, а решта дільниці, яку обслуговує капітан поліції Будник – і того ближче.
– Розуміємо, що ризикуємо здоров’ям, а то й життям, але ж людям допомагати треба! Тому виїжджаємо практично щодня на самісіньке прикордоння. Допомагаємо в евакуації охочим виїхати у безпечні громади, розвозимо гуманітарну допомогу тим, хто залишається. Все так же відпрацьовую виклики громадян, бо вистачає завдань і за основним профілем роботи дільничного офіцера – і заяви, і повідомлення. Особливо гаряче, причому у прямому сенсі, було пару місяців тому. Після тривалої спеки геть усе було сухе, кожен обстріл викликав пожежу – і лісу, і житла. Подекуди в селах цілі вулиці повигорали. То поліцейські активно залучалися на боротьбу з наслідками обстрілів. Гасили полум’я, виносили людей з хат, – розповідає Віталій Будник.
Як болючу проблему поліцейський називає одну, найактуальнішу: важко люди з прикордоння погоджуються на евакуацію з-під обстрілів. Старих мешканців ще зрозуміти неважко. Все життя прожите на одному місці, кожен цвяшок, кожна дощечка власноруч прибиті. Але ж і молодь подекуди лишається, навіть кілька багатодітних сімей на дільниці мешкають. Щоразу, як приїздить до них, Віталій шукає нові аргументи погодитися на евакуацію – як не заради себе, то щоб врятувати малечу, і зберегти дітям дитинство.
Водночас, поліцейський каже, що сам залишатиметься і надалі тільки в Семенівці, бо не уявляє себе ні поза професією, ані поза підрозділом та його колективом.
– Тут моя рідна земля, рідне місто, дільниця, пройдена вздовж і впоперек сотні разів. Люди мене всі знають, і я так само – усіх. Вони довіряють і покладають надії на поліцію, а відтак – на мене у першу чергу, як свого дільничного офіцера. Особливо зараз, в умовах щоденної небезпеки. Хіба можу їх покинути? Навпаки! І хочу, і мушу їм допомагати, навіть інколи ризикуючи собою, – підсумовує Віталій Будник.
Джерело: Відділ комунікації поліції Чернігівської області