17 вересня в Україні – День усиновлення. Все суспільство висловлює подяку й повагу батькам, які здійснили дитячу мрію про родинне тепло. В Україні понад 15 тисяч дітей позбавлені батьківського піклування. Багатьом хлопчикам і дівчаткам пощастило – для них знайшлися прийомні родини. Сьогодні ми розповімо саме про таку ніжинську сім’ю.
З Наталею Миколаївною Покидько ми зустрілися у парку. Два з половиною роки тому вони разом з чоловіком Геннадієм Олександровичем Сиводідом стали батьками 12-річного підлітка Миколи. Наша розмова була доволі тривалою, адже писати про такі родини зазвичай дуже важко. Треба не тільки вислухати людину, а й зрозуміти, як визріло непросте рішення – подарувати родинний затишок дитині, яка залишилася без батьківського піклування…
У пані Наталії, яка 34 роки працює у відділенні неврології Ніжинської міської лікарні, своя життєва історія. У першому шлюбі не склалося. Довго шукала своє жіноче щастя. Знайшла. Наталія Миколаївна та Геннадій Олександрович (він завгосп в Ніжинській КДЮСШ) прожили в шлюбі 10 років, перш ніж прийняли виважене рішення стати прийомними батьками.
Подружжя написало відповідну заяву. А потім розпочався тривалий період очікування. Раптом їм зателефонували зі служби у справах дітей Ніжинської міської ради: “Є хлопчик. Їдьте в інтернат, поспілкуйтеся!”
На першу зустріч пані Наталія поїхала з мамою і чоловіком. Хлопчик був худесенький, але прудкий. В інтернаті його шанобливо називали по-батькові – Микола Миколайович. Виявилося, що в їхній родині всі Миколи, від онука до дідуся. До слова, батько пані Наталії – також. Ну хіба це не дивовижний збіг обставин?!
Микола відразу назвав Наталію Миколаївну мамою. Потім телефонував мало не щодня – не міг дочекатися, коли його заберуть в родину. Але треба було узгодити деякі моменти з документами. Майже за місяць до повномасштабного вторгнення, 20 січня 2022 року, для Миколи розпочалося нове життя…
“Проблем вистачало, але за два роки ми суттєво просунулися на шляху до їх подолання. Хоча ніхто і не сподівався, що буде легко…”, – зазначає пані Наталія. За два роки у прийомній родині Микола підріс не тільки фізично. Став добрішим, врівноваженішим. Перед сном завжди цілує маму, бажає батькам тихої ночі. Про минуле життя згадує рідко: ці спогади для нього надто важкі.
Пані Наталія та пан Геннадій прикладають максимум зусиль, щоб хлопчик почувався щасливим: піклуються про його здоров’я, працюють над вимовою (є певні складнощі), записали у секцію боксу, для чого придбали необхідне приладдя, підтримують всі його гарні починання. Приміром, Микола виконує обов’язки паламаря в одній з ніжинських церков – допомагає при богослужінні. Підліток робить це виключно за власним бажанням.
А ще хлопчик дуже любить малювати. Особливо, коли є натхнення.
Сподобалася Миколі й риболовля. У Ніжинській гімназії №10, де навчається підліток, знайшов собі друзів.
Прийомна родина щиро вдячна за підтримку колективу служби у справах дітей Ніжинської міської ради, який очолює Наталія Борисівна Рацин – їй надається весь спектр необхідної допомоги. До слова, минулого року Микола їздив на оздоровлення у Болгарію, цьогоріч – у Пущу Водицю. До того ж, працівники служби завжди перебувають на зв’язку: готові надати пораду чи консультацію.
“Без сторонньої підтримки нам було б дуже важко. Ми вдячні всім, хто в нас повірив!” – резюмує пані Наталія.
Своєю чергою, ми дякуємо Наталії Миколаївні та Геннадію Олександровичу за справжній людський вчинок. Завдяки їм ще одна дитина в Україні отримала родинний затишок і батьківську любов.
Автор: журналіст Nizhyn Post Валентина Савчук
Фото надано Наталією Покидько
P.S. Світлини Миколи публікуються з його дозволу.