Паніка росіян, чиї сили переважали в рази, напхані награбованим залишені ними БТРи та неймовірна підтримка місцевих жителів, які виходили зі своїх дворів з їжею зустрічати українських військових. Так згадує події дворічної давнини у Новій Басані на Чернігівщині військовослужбовець ЗСУ з позивним “Боргезе”. Очолюваний ним підрозділ “Братство”, який рухався з Київщини, зайшов у це село 30-31 березня 2022 року разом з бійцями 8-го гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ.
“Була стратегічна задача — створити паніку, і нам це вдалося”
“В Басані було неймовірно техніки. І там були такі серйозні зіткнення. Отак наша БМП виходить на їхній БТР, цей БТР наші бійці з гранатомета розстрілюють, БМП у відповідь стріляє, вони з гранатометів стріляють, ну тобто… там таке зіткнення було, дуже жорстке. Тоді загинули бійці із 8-го гірсько-штурмового батальйону, дуже хороші, сміливі в боях хлопці… І найдивніше, що отакими малими силами ми змогли їх відтіснити”, — розповідає “Боргезе”.
Бої у Новій Басані, березень 2022 рік. ФОТО: “Боргезе”
За його словами, сили противника були більшими в рази, але спрацював ефект несподіванки.
“Власне, в чому була стратегічна задача — створити паніку: зробити ілюзію, що їх оточують. Хоча насправді у них сил там було настільки багато, що там ні про яке оточення не могло й бути мови. Але ефект несподіванки спрацював: вони там просто кидали танки, кидали БТРи…”
За підрахунками “Боргезе” та його побратимів, навколо Нової Басані росіяни залишили близько ста одиниць бронетехніки й дуже багато боєприпасів.
“Вони не думали, що будуть відступати. Це для них було зненацька, тому все це полишали. І, дійсно, для збройних сил — це була велика допомога. І все це потім ми вдало використовували в боях”.
Згорівша техніка біля магазину у Новій Басані, квітень 2022 року. Суспільне Чернігів
Як зізнається “Боргезе”, такого бойового досвіду, як поблизу Нової Басані, в нього ще не було ніде.
“Саме такого героїзму, таких заходів, де нам довелося штурмувати настільки переважаючі сили ворога, не було. Я вважаю, що це — історична подія. Саме у Басані стався перелом в тому регіоні, тому що ми обійшли населенні пункти і взяли їх (російські війська, — ред.) у кільце. Тобто вони вже у лісах кидали техніку і це дуже серйозну дало перевагу в тому регіоні”.
Військовий ЗСУ з позивним “Боргезе”. Суспільне Чернігів
Що залишили росіяни і чому це виглядало смішно
Разом з технікою залишилися і тіла загиблих росіян з награбованим “добром” у їх кишенях та рюкзаках. Як розповідає “Боргезе”, це виглядало просто смішно.
“Нас це дуже вражало, тому що, з одного боку… чого гріха таїть, можна зрозуміти просту людину, якусь бідну, яка пішла і в наші збройні сили, що в нього можуть бути якісь там “мухи” в голові і він вирішив собі щось там цінне взяти. Ну, як би, усі — люди, в усіх є якісь проблеми… Але те, що робили росіяни, ну, це — вражало. В кишенях і в рюкзаках були золоті прикраси, обручки, що вони познімали з наших людей, якась дешева біжутерія, дешеві годинники, кавоварки… Я вже не пам’ятаю, ну, смішні речі, дуже дешеві. І їх було напхано в ці БТРи, в їхні рюкзаки, воно зверху висіло прив’язане — це було смішно. Тому що у росіян зарплата, якщо я не помиляюсь, 2,5 тисячі доларів у бійця. І навіщо йому та дешева біжутерія? Якось так заведено, напевно…”
“Боргезе” каже: росіяни відійшли організовано, їх гнали потім аж до Сумщини і вони відходили, але лишилися по лісах багато тих, хто відірвалися, заблукали.
“І ряд полонених росіян брали вже там через місяць, через два, а може і через три після цих боїв. Тобто вони увесь цей час переховувалися у підвалах, десь у лісах, намагалися сховатися, бо основні війська вже відійшли далеко”.
Після тижнів окупації місцеві ділилися останнім з українськими військовими
Найтепліші ж спогади в українського військового залишились від зустрічей з місцевим населенням Нової Басані. Люди виходили зі своїх дворів назустріч хлопцям, виносили їжу, запрошували, раділи, обіймали.
Жителі Нової Басані після окупації села росіянами зустрічають українських військових. ФОТО: “Боргезе”
“Це було неймовірно — така підтримка, яка тоді була з кожного подвір’я! Коли ще йдуть артобстріли, а бабусі, дідусі виносять нам поїсти, чай приносять (спеціальні “точки” були, де нас поїли, годували), нічого не боячись. Ми жартували, що нам ніяких сухпайків не треба, ніякої їжі, бо тебе годують просто скрізь. І ти їси, бо тобі просто незручно відмовити”.
І це в той час, коли російський танк міг понищити навколо будинки і поцілити у домівку цих людей. Але все-одно вони, каже “Боргезе”, раді були бачити українських військових.
Навіть не дивлячись на те, що все могло в мить змінитись (сьогодні ми наступаємо, завтра — ми відступаємо і їм ще місяць доведеться сидіти у будинках, і таке могло статися), вони ділилися останнім.
“У Басані була жостка окупація. Там люди реально голодували, діти гододували. Їм росіяни забороняли виходити на вулицю, вони просиділи в будинках близько місяця. Причому там були сім’ї з дітьми: 3-річні, 5-річні — вони цих дітей тримали у підвалах, тому що боялися, що ті їх просто вб’ють. І те, що не можна було виходити з двору, це була велика проблема, бо не було що їсти. І, коли ми зайняли Басань, от в цих хатах ми заходимо, а їсти нема чого. Тобто вони там їдять якусь гнилу картоплю, або які в кого були запаси. Оце вони все готували і тільки те їли, що було”.
Тепер усе це бачиться трохи інакше, але вирішальну роль зіграли люди
Згадуючи пережите два роки тому і підсумовуючи події з висоти вже сьогоднішнього свого досвіду, “Боргезе” говорить: він та його побратими були надто безпечними і багато чого не усвідомлювали, і не розуміли, але зробили все, що тоді від них залежало.
“Боже, що у мене в голові було? Просто ходиш — шукаєш міну… Я особисто, хоча будучи командиром, ходив у розвідку, дивився, де там як підібратися до ворогів. Оце так по посадках, просто прочісували посадку за посадкою… Якби той досвід, що зараз, звичайно, ми зробили би набагато ще більше в десятки, в сотні разів. Все це було: і вони були не готові, і ми були не готові. Ми не знали, як це робиться, не знали оцих всіх військових нюансів”.
Військові ЗСУ зайшли у Нову Басань. ФОТО: “Боргезе”
Чому ж сталося так, як сталося, і Чернігівщина все ж таки була звільнена від російських військ, про це “Боргезе” має свою думку: вирішальну роль зіграли люди — місцеве населення. Каже, нещодавно обговорювали це з побратимами, які також в цьому впевнені.
“У них (росіян, — ред.) є можливість закріпитися там, де до них все-таки хоч трошки є лояльність населення. Тому що там, де лояльності немає, коли з кожного двору на тебе дивиться атомат чи ти розумієш, що тобі у спину можуть вистрелити — ми бачимо, що вони там не затримуються. Тобто там їм дуже важко, ці території вони легко втрачають”.
Окрім того, на щастя для нас, зійшлися чимало факторів, — говорить “Боргезе”.
“Нам Бог допомагав, нам дуже допомагало те, що у них була дуже важка логістика. Ті мости, які у них під контролем були, ми вдало підривали. І їм дуже важко було просуватися. У них була проблема з дизелем, вони не могли доставляти — у них дуже великі були проблеми”.
А загалом, військовий впевнений — це була стратегія.
“Мо***лі відчули… вони ж не реагують на окремий бій. Так, ми їх в оточення взяли і багато зробили їм горя для їхньої армії, але в загальному — вони відступили, я думаю, не через тактику, а через стратегію. Війна велика і у них багато фронтів, і вони прийняли рішення, що потрібно відступати. Тобто прийняли рішення, що там, образно кажучи, 500 одиниць бронетехніки потрібно перегнати в іншу сторону, а звідти прибратися. Якось так. Тому що з іншого боку вже тиснуть, чи з іншого боку якийсь іде наступ, чи відволікаючий маневр або якість там змінилися плани. Коли йде просування великої кількості бронетехніки, зазвичай, це пов’язане не з тим, що ми одне-два села зайняли, чи вони зайняли, а з якимось загальним задумом у генеральномі штабі”.
Війна — це справа колективна
Як каже “Боргезе”, саме у Новій Басані та інших селах, які вони відбили у 2022 році, він вперше усвідомив наскільки важлива його місія.
“Оці діти, оці бабусі — от вони, я борюсь не просто так”.
Водночас військовий впевнений, що війна — це справа колективна. І дуже обурюється, коли військові зверхньо ставляться до цивільних.
“Мені здається, що от всі мають бути вдячні один одному за їхню роботу. Кожен має робити свою справу”.