Війна – це завжди біль, страх, руйнування та людські втрати.Важко втриматися від емоцій, коли бачиш перед собою скорботний кортеж чи процесію з прапорами в чорних стрічках. Розпач стискає груди – ще один український захисник повертається додому. На щиті. Вірний військовому обов’язку, він з честю і доблестю до останнього подиху захищав свою країну, землю та родину. Білим янголом його світла душа вже відлетіла на небо, зайнявши достойне місце у Вічному строю своїх Небесних Побратимів. Навічно. Полеглі воїни – наша гордість, смерть кожного є трагедією для держави, для кожного з нас, і наш святий обов’язок висловити героям свою повагу, вшанувати пам’ять про кожного загиблого та зберегти її для наступних поколінь.
Ще до початку повномасштабного вторгнення російських військових формувань на територію нашої держави українськими парламентарями було внесено поправки до Закону України «Про Статут гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України» в частині, що стосувалася військового поховального ритуалу. Ними депутати на законодавчому рівні врегулювали порядок поховання та проведення військового поховального ритуалу з почесною вартою військовослужбовців, які загинули, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України або померли під час виконання ними обов’язків військової служби. Цими поправками було передбачено низку скорботних заходів, пов’язаних, у тому числі, з перевезенням загиблого чи померлого військового до місця прощання, вшанування та поховання, узгодження з членами його родини місця поховання, проведення військового поховального ритуалу тощо.
Відповідно до оновленого Закону на час військового поховання у містах та громадах, де проходитимуть скорботні церемонії, мають бути скасовані всі розважально-концертні, спортивні, відмінені чи перенесені на другу дату інші масові заходи.
У разі загибелі чи поховання в один день трьох і більше військовослужбовців, загиблих під час виконання військових завдань, а також п’яти і більше мирних жителів у громаді оголошується День жалоби. Разом з тим, закон про військовий ритуал поховання наразі вважається таким, що певною мірою тільки закладає основи гідного вшанування загиблих захисників та віддання їм належних військових почестей.
Ось вже третій рік поспіль чи не щодня наші міста й села вдягаються в чорні хустини скорботи й печалі за своїми загиблими на полі бою синами і дочками. Тому законодавчо встановлений ритуал у громадах нерідко доповнюються місцевими традиціями гідного вшанування пам’яті своїх загиблих земляків, щоб рідні цих воїнів, вся земляцька родина в повній мірі розуміли, що цього дня вони прощаються не з пересічною особистістю, а вшановують справжнього Героя-Захисника, завдяки подвигу якого живуть вони і громада, існує держава Україна…
На жаль, за роки російсько-української війни Ніжинська громада також має свій символічний пантеон Героїв – понад двісті наших земляків-захисників з полів бою повернулися додому «На щиті». Як їх вшановували в громаді? – з цим запитанням ми звернулися до начальника відділу надзвичайних ситуацій, цивільного захисту та оборонно-мобілізаційної роботи Ніжинської міської ради Ігорем Овчаренком.
– Ось вже одинадцятий рік в Україні проливається кров наших захисників і захисниць. Та кожна наступна трагічна звістка про загибель когось із земляків завжди болем відгукується в кожному небайдужому серці, боляче ранить душу не тільки їхніх рідних чи знайомих. Смерть на полі бою серед українців в усі часи вважалося проявом найвищого героїзму й любові до своєї батьківщини, тому відповідним було і вшанування загиблих. Військовий ритуал поховання на території Ніжинської громади відбувається у чіткій відповідності до Закону України «Про Статус гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» у тісній взаємодії міської влади та її структурних підрозділів з Ніжинським РТЦК та СП. Звісно, повноваження у нас різні, але є спільна мета – гідно зустріти полеглого воїна й затим достойно, з усіма військовими та людськими почестями провести героя в останню путь, морально підтримати його рідних у вселенському горі, колегіально взявши на себе вирішення всіх організаційно-фінансових питань, пов’язаних з цією скорботною місією. Тяжко це визнавати, та за роки війни нами вже відпрацьовано відповідний алгоритм таких дій. Правильно, з дотриманням усіх суспільних, релігійних канонів, узгодивши до найдрібніших деталей весь процес поховання, дуже важливо для родин загиблих, й не менш важливо для суспільства. Дуже правильним вважаю рішення про створення окремого простору для військових поховань – Алеї Слави. Це важливо не тільки для збереження історичної пам’яті, а й для рідних загиблих, які доглядаючи за рідними могилами, поряд з якими поховані їхні побратими, вони будуть спілкуватися між собою, об’єднані однією бідою, будуть ділитися власними переживаннями, зможуть підтримувати одне одного…
Смерть на полі бою – це не просто приклад високої самопожертви, бездоганного патріотизму, щирої любові до своєї землі й держави. Ми будемо пам’ятати всіх і кожного, хто, захищаючи Україну, віддав за неї своє життя, ми віддамо данину пам’яті всім, хто загинув за неї, та висловлюватимемо підтримку їхнім сім’ям та рідним.
Міською радою розроблено широкий план дій по увічненню пам’яті загиблих героїв-захисників. Так, у минулому році в Ніжині було відкрито Меморіал пам’яті нашим загиблим землякам-захисникам, поруч з ним – Алея Слави з їхніми портретами. Широкий спектр питань соціального захисту сімей загиблих окреслено в комплексній цільовій програмі «Турбота», яка вже не перший рік діє у громаді. Тож ми пам’ятаємо й шануємо пам’ять тих ,хто виборює для нас мир та спокій…
– Дехто з містян обурюється, що в нас не оголошуються дні жалоби за загиблими захисниками, тоді, як в інших територіальних громадах у такі скорботні дні приспускаються державні прапори з чорною стрічкою на всіх адмінприміщеннях та установах, вводяться обмеження на проведення розважально-концертних заходів та звучання розважальної музики у торгівельних закладах, закладах ресторанного типу тощо…
– Завжди гірко й боляче коли гинуть люди, яким би ще жити, будувати своє майбутнє, втілювати в реальність свої найкращі мрії та сподівання. Чи не щодня в наші міста й села надходять такі тривожні звістки, відтак організація подібних жалобних заходів у багатьох населених пунктах та громадах є цілком зрозумілою. Однак якщо в порівняно небагаточисельних громадах Дні жалоби мають переважно символічне значення, то для такої багаточисельної, як наша, воно набуває ще й економічного, а не тільки суспільно значимого забарвлення.
Загалом, переконаний, що доки там, на передовій, наші мужні хлопці тримають фронт, тут, у відносному мирі та спокої, мають спрацьовувати якісь певні обмеження. Просто навіть без оголошених жалобних днів люди не повинні забувати, що в країні йде війна. Згадаймо, хоч про це зараз важко й соромно говорити, але чи не було в нас такого, коли на шляху руху траурної процесії з церкви, в якій відспівували воїна-захисника, до пам’ятного знака, де продовжувалися траурні урочистості, лунала музика з відчинених дверей кафе чи з вікна припаркованої на узбіччі автівки?! Багато хто навіть не вважав за необхідне прихилили коліно чи схилити голову перед домовиною загиблого воїна. Добре, що подібні випадки все частіше залишаються в минулому. Ось наприклад, радує те, що чимало містян зараз вже зупиняються, долучаючись до ранкової загальнонаціональної хвилини мовчання, що проходить на центральній площі міста. Хоча, якщо розглядати це питання із законодавчої точки зору, то, мабуть, варто нагадати, що Дні жалоби оголошуються, якщо кількість загиблих військових по громаді становить від трьох, цивільних – від п’яти осіб…