Ще одна хороша новина з війни.
Наша громада має юного героя-захисника, повернувся з російського полону.
Виконуючи свій військовий обов’язок із захисту Батьківщини, отримав серйозне поранення і потрапив полон. Три місяці, які здавались вічністю.
29 червня 2022 року його обміняли і цей день став його другим днем народження…
Дивлячись на фото цього юного хлопчини, хочеться називати його Дімою. Однак у свої 22 Дмитро Гармаш побачив і пережив стільки, що комусь би і життя не вистачило…
А починалося все як у всіх: школа,захоплення, перемоги і помилки, пошук себе у юному житті, а потім – строкова служба в Збройних Силах України і омріяні війська морської піхоти. Був 2020 – й рік. Він у числі інших побратимів 36-ї Окремої бригади морської піхоти проходив службу у Миколаєві.
Через кілька місяців строкової служби хлопець вирішив укласти трирічний контракт…
Війна для зенітників 36-ї ОБМП почалася ще за кілька днів до повномасштабного вторгнення.
Зенітна установка Дмитра стояла на другій лінії оборони, в секторі між Маріуполем та Водяним. Власне, вони й прийняли на себе перший удар ворога. Хлопці давали відсіч, трималися з усіх сил, однак коли ситуація вже була надскладною, отримали наказ від командування відступати до Маріуполя й зайняти оборону біля «Азовмашу». Там вони героїчно билися до 12 квітня,доки не потрапили в оточення.
Після виснажливих боїв, з невеликим запасом зброї та боєприпасів, великою кількістю поранених, полон давав хоча б якусь надію на життя.
Серед п’ятдесяти поранених піхотинців у російський полон потрапив і Дмитро. Тяжке поранення правиці земляк отримав ще в березні. Через ризик зараження, її ампутували в польових умовах, без спеціальних інструментів та ліків.
Дмитро розповідає про полон, наче концтабір. Жодного моменту, який би додав оптимізму. Єдине, що не давало зламатися і витримати всі знущання, побиття, тортури і приниження- це підтримка один одного. Разом з Дмитром потрапив до полону і його кум. Щоправда йому довелося витримати в полоні аж 8 місяців. Дмитру пощастило більще- його обміняли через три. Власне, його і інших тяжкопарнених побратимів тричі готували на обмін і повертали або в Оленівку, або в Луганську колонію суворого режиму. Тримали в камері, де замість сімнадцяти одночасно перебувало сорок сім військовополонених.
Тож коли в черговий раз заговорили про майбутній обмін, Діма просто перестав у це вірити. Але цього разу їх везли вже в Запорізьку область…
Перший дзвінок, ступивши на рідну землю, був дзвінок бабусі. Саме її номер зберігся у пам’яті. Дома ж його чекали не лише бабуся. А й сестрички, брат, мама, кохана дівчина.
Після обміну почався період адаптації та реабілітації, який триває й досі. Спочатку лікарня у Нових Санжарах на Полтавщині,потім реабілітаційний центр у Львові, де й наразі він перебуває. Втім вже, як мовиться, на фінішній прямій на шляху до нового життя. Вже виготовлений біонічний протез, завдяки якому рука відчуває м’язові та нервові імпульси.
У розмові Діма ділиться своїми планами на життя. І найбільше імпонує його оптимізм, впевненість у своїх силах, у людях, які дорогі його серцю і є у його житті.
Йому все вдасться, сумніву не маємо. І. звісно ж, підтримаємо. Отож, з побажанням якнайшвидшого повернення додому, у рідний Ставок, ми домовилися про майбутню зустріч Героя цієї війни, який у своєму юному житті навчився дуже важливій місії справжнього чоловіка: захищати свою Батьківщину!
Пишаємося юними Героями нашого часу!
Пресслужба Носівської міської ради