Тетяна Сунка – відома ніжинська активістка, член Молодіжної ради. За професією вона вчителька, викладає історію у Ніжинському навчально-виховному комплексі “Престиж” №16. А нещодавно ми довідалися, що Тетяна плете чудові прикраси з бісеру – гердани, частину з яких продано на благодійному ярмарку у Ніжині. Кошти від продажу пішли на ЗСУ.
При зустрічі з Тетяною Станіславівною ми поговорили про роботу і про захоплення.
З Тетяною Сункою ми познайомилися півтора роки тому, коли її учениця Катерина Боришкевич перемогла в Міжнародному конкурсі “Мій рідний край”. Перше місце стало результатом кропіткої співпраці вчительки та учениці. За підтримки місцевих археологів (окрема подяка Івану Кедуну) Катерина та Тетяна Станіславівна провели цікаву пошуково-дослідницьку роботу про ніжинські підземелля.
Вступивши до Ніжинського ліцею, Катерина Боришкевич не полишила співпрацю з Малою академією наук. З вересня минулого року обдарована дівчина отримує стипендію Президента.
А нещодавно серед переможців І етапу (міського) Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт Малої академії наук ми побачили іншого учня Тетяни Сунки Назара Дереку. І знову – чудовий привід для привітань і спілкування…
Виявляється, Назар Дерека навчався з Катериною Боришкевич в одному класі. Зі слів наукового керівника Тетяни Сунки, він дуже розумний і розвинутий. Активіст. Голова Молодіжної ради.
“З Катериною наукову роботу ми писали послідовно: на другому році продовжували ту ж саму тему, яку розпочали раніше. З Назаром – інша ситуація. Минулого року писали про Юрія Лисянського, доводили, що він українець. Досліджували герб їхньої родини. Звернулися за допомогою до ніжинського історика Олександра Морозова. Цю тему запропонував Назар.
Другу тему – про життя євреїв у Ніжині кінця 19 – початку 20 століття – запропонувала я. Давно захоплююся цією культурою. Навіть відвідала єврейське кладовище у Ніжині. Назару ця тема сподобалася, і ми взялися за роботу. Результат ви знаєте. Наразі чекаємо запрошення на обласний конкурс МАН. Якщо успішно подолаємо і цю сходинку, тоді прямуємо на Всеукраїнський етап”, – зазначає пані Тетяна.
І хоча про секрети великого успіху з молодою вчителькою говорити ще зарано, але про перші успішні кроки у професії – вже час.
Тетяна Станіславівна обожнює своїх учнів та предмет, який викладає. У Ніжинському НВК “Престиж” №16 працює чотири роки. Закінчила історичний факультет. Магістр з червоним дипломом.
Коли Тетяна вступала до вишу, то навіть і припустити не могла, що згодом працюватиме вчителем у школі. Її приваблювали більш “мужні” професії. Мріяла носити форму. Остаточно визначилася після третього курсу. Перебуваючи на практиці в літніх шкільних таборах, відразу знайшла спільну мову з дітьми. З того часу прокинулося бажання діяти, творити, рухатися вперед. І тоді вона твердо вирішила: працюватиме в школі!
В освітньому середовищі Ніжинського НВК “Престиж” №16 вітається креативність. На уроках Тетяна Станіславівна може разом з учнями, а викладає вона у 7-8 класах, й кросворди поразгадувати, й в ігри пограти, й історичні сцени влаштувати. Приміром, діти “перевтілювалися” у представників первісних племен, створювали образ княгині Ольги, в якої Нестор Літописець брав інтерв’ю… Як доводить практика, у такі способи учні краще засвоюють навчальний матеріал.
Директор Ніжинського НВК “Престиж” №16 Тамара Іванівна Солдатенко завжди підтримує цікаві та креативні ідеї колег.
Чи змінилися учні за останні чотири роки? Так, змінилися. На долю сучасного покоління випали тяжкі випробування: спочатку – коронавірус, тепер – повномасштабна війна… З того часу, як через ковід навчальні заклади перейшли на онлайн навчання, діти ще більше заглибились в мобільні телефони.
Зараз ще й без перестанку лунають повітряні тривоги. Відчувається постійне напруження. Важко всім: і дітям, і дорослим. Завдання педагогів – не тільки проводити навчальний процес, а й максимально розряджати обстановку, допомагати учням знімати нервове напруження. Але за будь-яких умов діти залишаються дітьми: хочуть бігати, стрибати, веселитися. Вчителі це добре розуміють. І роблять все, що від них залежить.
Чи робить нотатки про події, свідком яких вона зараз є, вчителька історії Тетяна Сунка? Раніше все записувала. Тепер просто накопичує інформацію з різних джерел. Можливо, займеться структурізацією… Колись, коли з’явиться вільний час. Скоріше за все, по завершенню війни.
Коли Тетяна закінчувала школу, починалася Революція Гідності. Їй дуже кортіло побути у Києві та подивитися, що та як. На жаль, не вийшло. Нині Тетяна Станіславівна проаналізувала для себе ті події. Їй як історику це дуже цікаво.
“Коли випадає якась пам’ятна дата, я виділяю на уроці кілька хвилин, щоб про неї розповісти. Кажу своїм учням так: “Якщо ви не будете знати про козаччину, про те, що саме зробив Богдан Хмельницький та хто спалив місто Батурин, то ми воюватимемо. Історію рідної країни треба знати! Якщо вам важко, не запам’ятовуйте дати, але проаналізуйте, ЯК, ЧОМУ І ДЛЯ ЧОГО це було. Робіть все можливе для того, щоб вам не довелося вдягати військову форму”, – наголошує Тетяна Станіславівна. І продовжує: “Особисто для мене все, що пов’язано з Україною, є оберегом: рушник, вишиванка, калина… А ще мова і колискові”.
Саме тому Тетяна відгукнулася на прохання колеги взяти участь у благодійному ярмарку, де збирали кошти на потреби ЗСУ. Частину сплетених герданів передала на продаж. Їх розкупили дуже швидко. І не дивно. Вони дуже гарні. Наразі сплетено понад 100 штук різного розміру і ступеню складності. Але й це не межа. От якби ще побільше часу…
Чому гердани? На думку Тетяни, творча наснага передалася їй у спадок. Мама Наталя Іванівна, вчителька молодшої школи в одному з сіл Ніжинщини, займається рукоділлям. Хрестиком вишивала завжди. Кілька років тому Наталя Іванівна почала виготовляти прикраси з атласних стрічок. Виходить гарно. Рушники та ікони вишивала бабуся Галина.
У дитинстві, як і всі дівчинки, Тетяна плела браслетики з бісеру. А кілька років тому вирішила ускладнити завдання. Спочатку працювала за схемою. Потім почала додавати елементи від себе. Плетіння герданів одночасно заспокоює і приносить естетичне задоволення.
Тетяна Станіславівна ще й педорганізатор у школі. Займається організацією різноманітних заходів. Сама залюбки бере в них участь. У дитинстві співала у хорі, а також в дуеті з мамою на сцені. Коли навчалася в НДУ, була учасницею хору “Калинонька”. Тетяна досі з теплотою згадує його керівника Вадима Вікторовича Полянського.
Щиро бажаємо Тетяні Станіславівні успіхів! Нехай ніколи не згасає її палка любов до рідної України!
Автор: журналіст Nizhyn Post Валентина Савчук
Фото зі сторінки Т. Сунки