43-річна Алла Шубська з Бобровиці працює на «швидкій» уже 15 років. За цей час, каже, було всякого, але напад без жодної на те причини — вперше. Раніше лікарка Алла Шубська (справа) працювала на викликах у парі з фельдшеркою Тетяною Нестер. І добре, що саме на цьому горезвісному виклику з нею був фельдшер-чоловік.

— Були скандали, сокира за спиною… — згадує лікарка. — Недавно мені заламала руку психічнохвора жінка. До речі, тоді зі мною був той самий водій, що і в цій НП, — Володимир Зазимко. Ми ту жінку завезли у приймальне від­ділення, і він був поряд зі мною, коли вона наки­нулась. Але там ми швидко впорались, бо очіку­вали її нападу, адже агресія від неї проявлялась не вперше. А тут ніщо не віщувало лихого…

21 січня бригада №55 Бобровицької підстанції Ніжинської станції екстреної ме­дичної допомоги заступила на чергування. Із лікаркою і водієм був іще фельдшер Михайло Зазимко (син Володимира Олександровича).

— 0 9.00 ми зареєструвались, і надійшов виклик — непритомність у жінки. Ми швидко зі­брались і виїхали за вказаною адресою. Там будинки ідентичні, тож ми зателефонували за номером, із якого надійшов виклик, — уточ­нити, який саме з них. Відповів син жінки, яка втратила свідомість. По голосу здався приві­тним. Потім передав трубку, я так зрозуміла, сусідці, мовляв, вона вам краще пояснить.

0 9.06 ми відзвітували по планшету, що під’їхали до будинку. А о 9.10 уже викликали поліцію — настільки все сталося блискавич­но…

Чоловік зустрів нас на сходах між пер­шим і їхнім другим поверхом, розказав, що в мами судоми. Ми зайшли в коридорчик. Жінка лежала на правому боці головою в ку­хонних дверях впритул до лутки, а тулубом — у кухню. Щоб швидко її оглянути, я дума­ла її переступити. Але син закричав: «Тільки не переступайте!» Я обійшла і стала облич­чям до її обличчя. Фельдшер зайшов слідом. Я нахилилась до неї, запитала «Ви мене чу­єте?» й одночасно з цим стала знімати з неї ковдру (вона була так укрита, що тільки ма­ківка виднілась). Жінка лівою рукою схопила ковдру, потягла її до себе, розплющила очі й подивилася на мене. Я взяла її руку — помі­ряти пульс. Вона трішки припіднялась, і я за­питала: «Ви хочете сісти?» Як зненацька ме­ні… прилетіло кулаком в обличчя. Син, сто­ячи за спиною матері, без попередження вдарив мене раз, а коли піднялася — вдру­ге з криками «Нащо ставити запитання, якщо треба їй надавати допомогу?!» Потім він во­лав іще щось, але мені вже було не до того…

Фельдшер прикрив, мене собою і по­чав кричати: «Женю, що ти робиш?!» Як по­тім виявилося, вони були знайомі. Той одра­зу притих. Спробував іще до мене дотягтися, та Михайло не дав.

Я не зразу зрозуміла, чому в мене все у крові. Підійшла до мийки. Нападник гидли­во сказав: «Хай візьме рушника, бо заляпає мені тут усе…»

Фельдшер подав мені яко­гось рушника. Я йому сказала: «Володимировичу, викликай поліцію». Той чоловік нама­гався вибити в Михайла з рук телефон. Про­те фельдшерові таки вдалося додзвонитися в поліцію, а з нападником домовитися, щоб я пішла вниз до водія. Приїхали правоохо­ронці, піднялися в квартиру і з фельдшером спустили на ношах жінку. Ми поклали її в ав­томобіль і повезли в лікарню.

Поки Михайло передавав її в приймаль­не, я пішла до окуліста. Нападник попав ме­ні у праве око, стався крововилив. Окуліст констатувала: «Контузія ока і дуже глибока травма, ми тут не зашиємо. Треба, щоб це зробив хірург-офтальмолог на спеціально­му обладнанні». І я поїхала в Чернігівську об­ласну лікарню.

Там обстеження виявили в Алли Ле­онідівни забійну рану нижньої параорбітальної ділянки правого ока з проникнен­ням в орбіту, забій правого очного яблука, субкон’юнктивальний крововилив та закри­ту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, цефалгічний вестибуло-атактичний синдром (сильний головний біль, запа­морочення).

— Ще в Бобровиці після окуліста полі­цейські мене опитали, взяли мою заяву, а після мого повернення з Чернігова долучили до неї висновки від окуліста й нейрохірурга Обласної лікарні. Дізнавач сказала, що їх пе­редадуть судовому експерту для оцінки сту­пеня завданих мені ушкоджень.

Речниця Нацполіції області Наталія Слабеняк про цей випадок сказала:

— За цим фактом поліція відкрила кри­мінальне провадження за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (умисне лег­ке тілесне ушкодження). Триває досудове розслідування.

— Тим часом нападник спокійно ходить Бобровицею. Я хочу для нього покарання за напад на мене. Я не ображала його, а при­їхала надати допомогу його матері — й по­страждала за це. Скільки ще він коїтиме таке безкарно?! Адже, як мені сказали, це в нього вже не перше побиття.

За кілька днів після розмови з Аллою Шубською до мене зателефонувала ще од­на мешканка Бобровиці й розповіла про пе­реслідування з боку Євгенія Лозана (так звуть цього молодика, який викликав матері «швидку»). Її імені моя друга співрозмовниця попросила не називати, адже боїться його.

— Ця людина становить загрозу для ото­чуючих. Він роками писав мені усяку гидоту в соцмережах, а якось і вживу причепився, ви­хопив і зіпсував одну мою річ. Якби я не за­скочила в найближчий магазин, не знаю, що було б… Тоді я написала на нього заяву в по­ліцію. З ним побесідували, однак він сказав, що… то я його спровокувала. На вигляд — ін­телігентний, але знаю, що тероризує не ли­ше мене, а й інших. А напад на лікарку — це взагалі жах!..
Зараз Алла Леонідівна на лікарняному.

— Шви вже зняли. Слава Богу, із зором усе добре, лікарі сказали, що загрози не­має. Нині лікуємо струс головного мозку і страх… Мені страшно повертатися на роботу! Я взагалі не уявляю, як тепер заходити в чи­юсь хату… Ще й самій… А таке часто буває: хоч у мене й лікарська бригада, проте коли не вистачає фельдшерів, то їду, тільки я. То­рік три місяці більш ніж половину змін від­працювала сама. І думаю: якби цього разу я була без Михайла, навіть не знаю, чим би все закінчилося…

Джерело: газета “Гарт”, Аліна Ковальова

gorod.cn.ua

P. S. «Гарт» залишає право за Євгенієм Лозаном звернутися до редакції й надати свій коментар для його оприлюднення в газеті.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *