Така школа була відкрита у с. Мрин (нині Ніжинський район, Чернігівська область) 120 років тому завдяки клопотанням та особистій фінансовій підтримці місцевого доброчинця – українського правника та освітнього діяча Павла Степановича Коробки. Отримала назву «Людмилинська жіноча школа сільського домоведення і садибного господарства» на честь матері мецената і була однією з перших шкіл в Україні такого типу.
Спочатку заклад тимчасово містився у власному великому будинку її попечителя — П. Коробки. Тут розташовувалися кухня, де дівчат навчали готувати, квартира-економки на дві кімнати, пральня, комора, кімната для жіночої прислуги, приміщення для худоби, сторожка. Бажаючих навчатися було чимало: заявок було декілька десятків, що наглядно свідчило про потребу в такому навчальному закладі. П. С. Коробка подав проєкт на створення окремого приміщення такої школи до міністерства народної освіти, під будівництво якої запропонував понад 20 га власної землі. Враховуючи унікальність такого проєкту, він був підтриманий і урядом, і місцевими громадами. Фінансування будівництва й подальшої роботи навчального закладу здійснювалось як за рахунок держави, так і коштів, які виділялися Чернігівським губернським і Ніжинським повітовими земствами, та, звичайно ж особистими коштами П. Коробки. Крім навчального корпусу тут була побудована їдальня, квартири для вчителів, інтернат для приїжджих вихованок, лазарет, зала для рекреацій, навчальна кухня, молочарня, пташник, свинарник, вівчарня, пасіка, двір для корів, оранжерея, теплиця, парники, конюшня, баня та ін. Крім цього окремо було посаджено близько 7 га саду. Ще П. Коробка для господарських потреб виділив також понад 10 га сінокосу та понад 30 гектарів ріллі, які забезпечували школу сировиною і продуктами харчування.
Навчальна програма, розрахована на 3 роки, включала дисципліни та практики, необхідні для освічених господарок. Крім загальних дисциплін (Закону Божого, арифметики, практичної геометрії, мов, природознавства) важлива увага приділялася закріпленню практичних умінь і навичок роботи на земельних ділянках і в саду. Серед штатних працівників школи, крім директора, викладачів та вихователів, були законовчитель, садівник, молочниця, економка, швачка та ін. Вихованок учили вирощувати овочі, квіти, лікарські рослини, правильно їх обробляти, доглядати за плодовими деревами та ягідними кущами, а також засобам боротьби зі шкідниками та бур’янами. У школі також давалися практичні відомості з птахівництва, свинарства, вівчарства, вирощування великої рогатої худоби, основ молочної справи, домашньої обробці молочних продуктів, бджільництва — догляду за бджолами, отриманню меду та воску. Також дівчата знайомилися з рахівництвом, діловою кореспонденцією, веденням необхідних у господарстві записів, обчисленням прибутку і видатку, вартості робіт та харчів, необхідними відомостями з організації ділових зв’язків, листування. Особлива увага приділялася веденню домашнього господарства — кулінарній справі, заготівлі різних продуктів, пранню і прасуванню білизни, рукоділлю, шиттю, крою, латанню, гігієні та засобам надання першої допомоги, основам харчування людей різного віку, вентиляції й опаленню, співу духовному й світському.
Для вступу до Людмилинської жіночої школи, що швидко набула слави за межами Чернігівщини, не існувало жодних майнових, релігійних або станових обмежень, крім обов’язкової початкової освіти. На навчання приймалися дівчата віком від 16 років з освітою не нижче двокласного училища. Для незаможних учениць попечителем були призначені стипендії. За 8 років школа була перепрофільована в трикласну жіночу семінарію, яка готувала вчительок для початкових шкіл. До початку жовтневого перевороту у жіночій семінарії навчалося 60 учениць. У 1920 р. гімназія була реорганізована у педагогічні курси з трирічним терміном навчання. Наразі у цій історичній будівлі знаходиться Мринське профтехучилище № 33.
Крім цього навчального закладу для дівчат у с. Мрин П.С. Коробка відкрив початкове училище для селянських дітей (прототип сучасних закладів профтехосвіти, побудував мурований храм замість старої невеликої дерев’яної церкви, посприяв створенню церковного хору, притулку для немічних та прийомного покою, що невдовзі перетворився у сільську лікарню, де працювали лікар, фельдшер та акушерка. Ще створив та підтримував діяльність пожежної команди у селі та багато іншого, про що сайт «Чернігівщина туристична» розповість у своїх подальших публікаціях.
За матеріалами “Енциклопедія Носівщини”
Чернігівщина туристична запрошує