Рік тому міський голова Ніжина Олександр Кодола вручив ключі від службових квартир двом молодим подружжям лікарів.
Однією з цих пар були Марина Андрюшкіна та Дмитро Пемпко. Обидвоє – сімейні лікарі.
Як молодим фахівцям живеться і працюється у Ніжині? З якими труднощами стикнулися? Чи мають намір залишатися у Ніжині? Ми попросили подружжя відповісти на ці та інші питання.
ЯК ЗУСТРІЛИСЯ?
Марина народилася у м. Шостка Сумської області. До своєї мети – стати лікарем – дівчина йшла цілеспрямовано кілька років.
Після 9 класу вступила до Шосткинського медичного коледжу, де отримала спеціальність “Фельдшер”. Мама Ольга Анатоліївна вибір доньки підтримала. Далі шлях амбіційної дівчини лежав до Національного медичного університету імені О. Богомольця в Києві.
Коли Марина подавала документи, познайомилася з майбутнім чоловіком Дмитром, який теж мав намір вступити до вишу. Це було 9 років тому. З того часу пара не розлучалася.
Дмитро приїхав до Києва з м. Нововолинськ. До вступу в медуніверситет закінчив Нововолинський ліцей, де навчався в хіміко-біологічному класі. Мама Тетяна Миколаївна та вітчим Володимир Миколайович також підтримали вибір сина стати лікарем.
На шостому курсі університету Дмитро зробив Марині пропозицію. “Чого так довго тягнув? – посміхається. – Бо хотів більш-менш стати на ноги, щоб було що запропонувати коханій жінці”.
ЩО ПРИВЕЛО ДО НІЖИНА?
Марина і Дмитро вчилися на бюджетній основі. По закінченню університету почали шукати місце для проходження інтернатури. Пропозицій було чимало. На розподілі пропонували навіть Донеччину, де вже тоді точилася війна з росіянами. Але єдиним містом, яке готово було прийняти відразу обох сімейних лікарів, виявився Ніжин.
І ось вже три роки, як подружжя проживає і працює тут: Марина – в сімейній амбулаторії №9 на вул. Успенській, Дмитро – в сімейних амбулаторіях №5 на вул. Воздвиженській та №7 на вул. Космонавтів.
Колектив КНП “Ніжинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги” на чолі з Оксаною Андріївною Калініченко радо зустрів подружжя, як і всіх молодих фахівців. Під час інтернатури новоспечені лікарі переймали досвід у старших колег: Марина – в Юлії Миколаївни Калініної (амбулаторія №7), Дмитро – в Ігоря Борисовича Бурнусуса і Віри Іллівни Ковалевської (амбулаторія №2).
“Спочатку дуже переживали, чи все у нас вийде, адже лікувати людей – це велика відповідальність. Раніше частіше зверталися за порадами до ніжинських і чернігівських колег, зараз – рідше. Читали і продовжуємо читати медичну літературу, бо нині є доступ до іноземних джерел, чимало необхідної інформації черпаємо саме там. Тобто не зупиняємося на досягнутому – намагаємося і далі накопичувати досвід, щоб стати справжніми фахівцями у своїй справі”, – зазначає Дмитро Едуардович.
І додає: “Щира подяка керівнику Оксані Андріївні та колективу за те, що в нас повірили і дозволили проводити прийом пацієнтів. Тобто працювати САМОСТІЙНО. Чимало наших однокурсників досі не мають таких умов. Дехто з них взагалі розчарувався в професії, тому або покинув її, або перекваліфікувався на інші напрямки”.
ЧИ ЗНАЛИ, ЩО ОТРИМАЮТЬ СЛУЖБОВЕ ЖИТЛО?
Звістка про те, що їм нададуть службове житло, стала для молодого подружжя приємною несподіванкою. Радості не було меж. Знову таки глибока вдячність керівництву і колективу за прийняте рішення, місцевій владі, а також всім причетним (нагадаємо, у Ніжині діє Програма забезпечення службовим житлом лікарів) – за те, що його підтримала.
За умовами контракту, через 9 років Марина Миколаївна та Дмитро Едуардович зможуть стати власниками наданого житла, бо один рік вже минув. Поки що подружжя наводить ремонт в службовій однокімнатній квартирі.
СКІЛЬКИ ПАЦІЄНТІВ ДОВОДИТЬСЯ ПРИЙМАТИ?
День на день не доводиться, – кажуть молоді фахівці.
У Марини Миколаївни менше 30 не буває. Приміром, в день розмови з журналістом на прийом завітали 35 людей різного віку, частина з них – дітлахи.
Пацієнти скаржилися на підвищений тиск, болі в серці, спині, температуру, закладеність горла і носа. Зазвичай восени збільшується кількість хворих на ГРВІ, на жаль, повертається коронавірус. Але COVID-19 вже не такий страшний, як раніше. Поступово він перетворюється на сезонне захворювання і має приблизно ті ж симптоми, що і звичайна застуда. Принаймні люди переносять його набагато легше, ніж раніше.
До Дмитра Едуардовича зазвичай на прийом приходять до 20 пацієнтів. Хоча у сезон застудних захворювань кількість пацієнтів значно збільшується. Переважна більшість – люди старшого віку. Дмитро Едуардович для них і сімейний лікар, і психолог, і порадник.
Які вони, пацієнти? Різні. Є врівноважені, спокійні, а є роздратовані, нервово збуджені. Вислухати треба кожного. Роздратованих спочатку слід заспокоїти, а вже потім надавати медичну допомогу.
Нелегко працювати з дітками. Але цікаво. Спочатку треба їх відволікти. Для цього в кабінеті лікарів є іграшки, олівці та дитячі книжечки.
ЩО РОБЛЯТЬ У ВІЛЬНИЙ ЧАС?
Читають художню літературу. Дивляться кінофільми. Під час перегляду Марина в’яже невеликі пледи, капелюхи, сумки, корзиночки. Каже, що це заняття дуже заспокоює. До слова, у майстрині-любительки виходять дуже гарні речі.
На думку подружжя, добре, коли в родині два сімейних лікарі. Один одного розуміють з пів слова. Завжди є що обговорити, порадити. “Ростуть” у професії теж разом.
Нині, під час війни, професійні кадри дуже потрібні нашій країні. Потреба в них не зникне і пізніше, після її закінчення. Наразі Марина Андрюшкіна та Дмитро Пемпко мають натхнення жити і працювати на благо Ніжинської громади. Отже, мета керівництва медзакладу, місцевої влади Ніжина досягнута.
Автор: журналіст Nizhyn Post Вероніка Грицова
Фото автора і з сімейного альбому подружжя Андрюшкіної – Пемпка