Раніше ми повідомляли, про те що 7 березня цього року у Ніжині 45-річний військовослужбовець бахмацького відділу Ніжинського РТЦК та СП (по старому військомату) Сергій Щербак побив 61-річну пенсіонерку Тамару Іванівну Лисенко. Жінка нарікала на те, що з моменту події минуло більш ніж пів року, однак винуватцю навіть не вручили підозри. Так-от, нам стало відомо, що поліцейські вже підготували підозру Щербаку і днями збираються її вручити. Щоправда, Сергій своєї провини не визнає і божиться, що не бив жінки, а лише відмахувався від її ударів.
В той день Тамара Іванівна лежала в стаціонарі міської лікарні (через проблеми з коліном) і близько третьої дня пішла в аптеку по ліки. За тротуаром туди-сюди їздила біла машина. Потім зупинилася, і водій став розмовляти по телефону. “Я подумала, що він мене пропускає. Тож пішла. Аж тут він як помчить на мене! Мало не зніс. Я аж руки на капот поклала. Обурившись, несильно вдарила по машині рукою, сказала: “Дивись, куди ідеш!” і пішла собі далі. Та біля пекарні він мене наздогнав, вийшов із машини і давай нести маячню: “Наркоманка! Подивись на себе, яка красноморда”. Це мене ошелешило. “Я онде з лікарні йду, – відповіла йому. – Катетер у руці був, ще й тиск підскочив. А ти таке мелеш, ідіот!” Він тоді підступив до мене і як ударить кулаком у ліве вухо! Я ледве встояла, схопила його за плечі, спитала: “За що?” А він тоді засадив мені вдруге. Між скронею і лівим оком”, – розказувала раніше потерпіла.
Після події її “швидкою” доправили в лікарню, зняли побої. У документах, які надала журналістам Тамара Іванівна, зазначено, що в неї діагностували закриту черепно-мозкову травму, струс мозку і забій м’яких тканин голови.
Пізніше вона отримала інвалідність ІІІ групи із зору, бо через відшарування сітківки майже повністю перестала бачити на ліве око. Жінка переконана, що проблеми з оком – це наслідки побиття. Та судово-медична експертиза, вочевидь, прямого зв’язку між побиттям та інвалідністю не виявила (бо кваліфікацію справи залишила за статтею легкі тілесні). Зі своїм кривдником, каже пенсіонерка, вона знайома не була. Усе, що з’ясувала про нього, це те, що він ніжинець і раніше нібито працював медбратом у місцевій лікарні, а нині служить медиком у бахмацькому відділі Ніжинського РТЦК та СП.
– Я дійсно там служу, однак не медиком, а стрільцем роти охорони, – говорить Сергій Щербак. – Певно, такі чутки пішли через те, що маю позивний Доктор. Бо за фахом я медик. Та, за винятком медпрактики у 1999-му, жодного дня в лікарні не працював. До війни займався котлами, газовими колонками. Ще з 2017 року маю інвалідність ІІІ групи загального захворювання. Однак 24 лютого разом із товаришами долучився до оборони Ніжина. А вже з 25-го числа мене зарахували в роту охорони місцевого ТЦК та СП. Пізніше перевели в Бахмача.
Що стосується інциденту, то того дня я був у звільненні і приїхав додому звозити сестру і матір у лікарню. Завіз їх у поліклініку, а сам поїхав по мастило для машини. Став на парковці біля колишнього РАЦСу. Потім сходив по мастило, передзвонив сестрі. Вона сказала, що вже можна їх забирати, тож став виїжджати з парковки. Туди-сюди, як розказує ця жіночка, я не катався. Просто здав задом на вуличку, яка веде до виїзду з комунального ринку. Це проїжджа частина. Жінку я бачив. Вона йшла тротуаром, а потім стала перед проїжджою частиною. Не було ясно, переходитиме чи ні. Тож я почав рух і в цей момент вона пішла прямо на машину. Я різко загальмував, не сигналив. А вона кулаком як вгамселить по капоту! Потім матюкнулася і пішла собі. Я отетерів, подумав: «Що це було? Вдарила й пішла, наче так і треба». Це мене зачепило. Відчинив двері, крикнув: «З вами точно все в порядку?» Вона нуль уваги.
Тож я догнав її біля пекарні. Вийшов із машини і перепитав: «Вважаєте це нормальною поведінкою?»
А вона: «Ти такий-сякий, мене мало не збив!» — і як зарядить мені кулаком у носа!
Я, думаючи, що вдарить іще раз, відмахнувся рукою. Не пам’ятаю, чи зачепив її. Після цього, скажу чесно, перейшов на ти: «Напилася чи накололася, що себе так ведеш?» Вона тоді ще раз замахнулася, але я відбив її удар рукою і випадково зачепив її вище вуха. Злегка. У неї навіть синця не було. Того ж дня я заїжджав у райвідділ. Там заспокоїли: «Якщо кажеш правду, то ніяких питань до тебе не буде». Я видихнув і забув про цю історію. Думав, що правоохоронці в усьому розібралися, аж поки 28 серпня зі мною не зв’язався дізнавач і не сказав, що проти мене відкрито кримінальне провадження.
25 вересня за його викликом я приїжджав у райвідділ, дав показання. Показати мені відеозаписи з камер біля пекарні він відмовився. Сказав, що не можна, бо триває слідство. Лише показав роздруковані скриншоти. Там видно, що рука Тамари Лисенко простягається у мій бік, а моя — їй назустріч.
Моєї вини немає абсолютно. Взагалі не хотів і пальцем цю жінку чіпати, але я відмахувався рефлекторно. У мене є аудіозапис моєї розмови з медсестрою неврологічного відділення (в якому лежала Тамара Лисенко), де медсестра говорить, що пацієнтка проговорилася їй, що “розкручує” цю справу, бо у неї сини на фронті і вона хоче оформити інвалідність, щоб хоб одного з них відпустили додому (як опікуна). Цей запис я хотів долучити до справи, але дізнавач і слухати мене не став. Тож і написав на нього скаргу за бездіяльність. Наскільки я знаю, групу Тамарі Лисенко вже дали то до чого тут я? Мабуть, просто хоче ”стрясти” матеріальну і моральну компенсацію. Але мене гнітить навіть сам факт можливої судимості і того, що я нібито її побив. Хочу відстояти свою честь і гідність, бо це для мене все.
— На мирову не пробували піти?
— Я знайомий із її адвокатом, ми з ним говорили. Та він сказав: «Я не хочу виходити з нею на контакт». Сам же віч-на-віч я не збираюся зустрічатися з Тамарою Лисенко. Не вистачало, щоб вона ще звинуватила мене в підкупі чи погрозах.
Захисник потерпілої Валерій Подолянко підтверджує, що Сергій Щербак звертався до нього:
— Я сказав йому, що не уповноважений бути посередником у перемовинах. Пояснив: якщо хочете, то зустріньтеся з Тамарою Іванівною, знайдіть спільну мову. Цього ніхто не забороняє. За законом навіть можна укласти угоду про примирення і визначити будь-який вид покарання, передбачений у межах санкції (мінімум — штраф 850 грн. — Авт.).
Відеозаписи з камер спостереження могли б пролити світло на те, хто ж винен. Та поліцейські показувати їх журналістам відмовилися, аргументуючи тим, що ми не є учасниками провадження.
— Мені теж не надають доступу до відео. Сказали, що покажуть лише після того, як Щербаку вручать підозру, – каже Тамара Лисенко. – Але ж він намагається ухилитися. Минулої п’ятниці у райвідділ поліції приїжджав військовий прокурор із Десни. Викликали мене і Щербака. Йому хотіли вручити підозру, та він не з’явився. Тож якщо найближчими днями не вдасться вручити підозри йому на руки, її надішлють у військкомат. А якщо і там не братиме, то вручать через суд. Про мирову мови немає. Він за сім місяців мав змогу прийти, попросити вибачення Але ж вирішив показати свій гонор. Тому я добиватимусь, щоб Щербак компенсував усі мої витрати (це по 10 тисяч гривень на ліки і на адвоката, а також 26 тисяч — за операцію на оці), а ще щоб його відправили на передок. Туди, де воюють мої сини, чоловік і зять.
Джерело: газета “Гарт”, Олексій Прищепа
Люди я знаю цю людину, це наклеп а ця жінка аферистка і ніякі чоловік і син перебувають в Гончаровську а не на нулі то я б не вірив їй з нею це уже не перший випадок з нею, на місці прокуратури провірив цю жінку на предмет аферізму…