Маляра-штукатура комунального підприємства “Служба Єдиного Замовника” Людмилу Ходакевич важко застати на одному місці – вона перебуває у постійному русі. Якщо зранку працювала на вул. Шевченка, то через кілька годин її можна побачити вже на вул. Геологів.
Приміром, сьогодні, 6 жовтня, Л. Ходакевич фарбує газову трубу в багатоповерхівці на вул. Шевченка, 12. Пофарбує – і “полетить” далі. Справа у тому, що пані Людмила дуже швидко виконує поставлені перед нею завдання.
Але “швидко” – не значить, “погано”. Навпаки, зі слів керівництва, роботу Л. Ходакевич завжди виконує якісно. Принаймні, за десять років, а саме стільки жінка працює на підприємстві, нарікань з боку мешканців будинків, які обслуговує КП “СЄЗ”, не було. Кажуть, руки у неї дійсно “золоті”: за що б не взялася, а вміє вона шпаклювати, штукатурити, білити, фарбувати, клеїти шпалери – все виходить гарно.
В її трудовий книжці – лише один запис: на цьому ж комунальному підприємстві.
Нині пані Людмила вже досвідчений фахівець. Але спочатку її не хотіли працевлаштовувати без стажу роботи, бо вона тільки-но закінчила Ніжинське училище №35, де придбала спеціальність маляра-штукатура та плиточника-облицювальника. Хоча певний досвід на той час у неї вже був: у вільний час дівчина підробляла – клеїла шпалери знайомим і сусідам.
Тодішній керівник прийняв Людмилу на роботу під свою відповідальність. І не пошкодував. Вже через короткий проміжок часу дівчина довела, що хоче і вміє працювати. Що вона старанно та якісно виконує свою роботу. З часом прийшов і досвід.
“Головне правило, коли беретеся клеїти шпалери, – рівно викласти перший лист. Далі вже піде, як по маслу. Можете взяти лазерний рівень у допомогу”, – дає цінні поради пані Людмила.
Її робочий день розпочинається о 8-й, закінчується – о 17-й.
“Зранку встала, зібралася, відвела донечку Вікторію в дитсадок. Після трудового дня забрала малечу з дитсадочка і – додому. І все це слід робити з гарним настроєм. Інакше робота не залагодиться”, – зазначає героїня нашої оповіді.
Щоранку Л. Холодкевич отримує від майстра завдання.
“Приміром, нещодавно ми вдвох з колегою “чаклували” над двірними відкосами, а кілька днів тому вже закінчили роботи у під’їзді на вул. Шевченка, МПС –1. Займалися побілкою, фарбували. До цього разом з іншими працівниками КП “СЄЗ” робили ремонт в укритті на вул. Захисників України, 5″, – зазначає Л. Ходакевич.
Чи замислювалась колись пані Людмила над тим, щоб змінити професію, продовжити навчання? Може, каже, колись, і замислювалася, а зараз – вже ні. Бо і ту роботу, що вона виконує, теж потрібно комусь робити. Всі ж не можуть бути педагогами, лікарями та юристами. Суспільству необхідні й люди робочих професій.
Найбільше у житті Л. Ходакевич хоче, щоб її чотирічна донечка виросла щасливою і під мирним небом. Задля цього вона працює. Задля мирного майбутнього наших дітей працюємо всі ми. І кожен наближає Перемогу на своєму фронті.
Автор: журналіст сайту Nizhyn Post Вероніка Грицова
Фото автора